Біжить стежиною десь літо,
Стежина в'ється поміж трав,
Вітають літо ніжні квіти,
Зелень нескошених отав.
Вінок на голову вдягнуло,
Хоч босоноге й молоде,
Здається, літечко забуло,
Що уже осінь його жде.
Чекає у кінці дороги,
Дощі збирає мов гриби,
І хмари кличе на підмогу
І дні із присмаком журби.
Та ще цвіте й співає пісню,
Мені гукне: Не відставай!
Та плаче поглядом тернистим
Не молодий за полем гай.
Так і в людей - весна квітує,
Весела пісня у душі,
Та на стежках життя чатує
Осіння сповідь, як вірші...
Галина Грицина.
радіти потрібно кожному дню - від весни до осінньої сповіді.. 
