Торкаючись промінням до землі
Дарує день нови́й усім світанок.
Колише вітер жито на стеблі,
А всюдисущі гомінкі джмелі
У пахощах п’янких збирають ранок…
Роса в промінні сонця виграє
На маках, що вквітчали щедро поле.
Така краса – життєвий зміст дає –
Співає серце в почуттях моє,
А сонце гріє небо захололе…
Краса світанку в полі у жнива...
Від сну щойно прокинулась природа:
В духмяних квітах сонце ожива,
Буяє пахощами вся трава,
Спів жайворонка – справжня насолода…
Розіллється таке тепло в душі
Під відчуттям природного спокою.
Так світанко́ві пишуться вірші –
В житах, у чебреці та спориші,
А мак лоскоче ніжно під щокою…
ну що Ви, пані Валентино...зовсім мене збентежили. Я ж зовсім не майстриня, а, скоріше, звичайний любитель поезії...Дякую, звісно, за щедрий коментар, та до справжніх майстрів мені ще вчитися і вчитися...
ну що Ви, пані Валентино...зовсім мене збентежили. Я ж зовсім не майстриня, а, скоріше, звичайний любитель поезії...Дякую, звісно, за щедрий коментар, та до справжніх майстрів мені ще вчитися і вчитися... 
дякую за високу оцінку, Вікторе! Дуже приємно! 
Майстерно! 
