Ранкову каву вважала своїм ритуалом,
Її надихали запах троянд та його обійми
Для нього вона була мало не ідеалом,
А він для неї сенсом життя – як мінімум…
Вона називала його своєю слабкістю,
Він сміявся, мовляв – ти занадто сильна
Без нього життя її було позбавлене радості,
Казала: лиш з ним я хочу бути щаслива
Та час спливав із невпинністю й невблаганністю
З кожним днем все більше вона розуміла,
Що сама для себе змінилася до невпізнанності,
Він надто слабкий, а вона – занадто для нього сильна
Розлука була неминучою, обоє це розуміли,
Та не втрачала вона надії і сподівалась,
Що відкриє він очі й побачить – він її крила,
А сила її – це вміло прихована слабкість…
