Зійшов лиш місяць в надвечір'ї заполоханім,
Зірки зібравши у хмаринки пухко й лагідно...
Нехай тебе, мала, затягне ніч безоднею,
Наснить чарівні казки, чи дівочі радощі.
Нехай сріблястий дивну пісню віє, радісну,
Із хутром сірим чарівних казок-туманностей,
У тиші потім стелить пухко, сонно, заздрісно
Свої вірші, пісні і... тишу знову вранності...
Заходить місяць, новим днем уже закоханий, -
Так заморився, мов світило перевершував...
Все ж світ зітхнув, сльозу зронив, як завжди, росами...
На жаль, не зливу, звісно, також і не першую...
Ще сяє місяць в надвечір'ї заполоханім,
Зірки розсипав - розіслав, мов просо ситами...
Нехай тобі, мала, насниться в тихім спокої
Пісок яскравий, вітер теплий, хвилі літнії,
Насниться мрія чарівна коралів россипом,
І ти в польоті, як пір'їнка невагомая.
Заходить місяць, так поволі, дивно, покотом,
А враність знову солов'єм співа знайомої...
Заходить місяць, новим днем уже закоханий, -
Так заморився, мов світило перевершував...
Все ж світ зітхнув, сльозу зронив, як завжди, росами...
На жаль, не зливу, звісно, також і не першую...
ID:
871552
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Авторська пісня
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 10.04.2020 22:55:28
© дата внесення змiн: 14.08.2020 18:11:56
автор: Володимир Науменко
Вкажіть причину вашої скарги
|
