Я так думаю, шановне панство, що всі біди і всяка бестолковиця у нашому житті через неточність, недбальство і нехлюйство. Це я переконався на своєму особистому досвіді. Ось взяти хоча б пригоду, в якій фігурує моя дружина Ірена Паньківна. Я вам скажу, що характер у неї… у-у-у! Палець в рота не клади! А що вже неспокійна, то інколи навіть дуже нервова стає.Така нервова, що без заспокійливого не засне. От якось увечері мені й каже: «В мене був напружений день – на базарі всі про коронавірус плещуть, так я трохи полаялася з Лідкою Купезиною, сказала, що від її ціни на картоплю, той вірус втече назад у Китай. Ти сходи до Зеніка-вуйка, може в нього якась настоянка є від того вірусу і заодно щось від нервів візьми». А воно й справді, в того Зеніка-вуйка є все: і самогон, і коньяк, і настоянка, і мазі, і витирання. Чого тільки нема! Він все щось мудрує – ставить експерименти, змішує-збовтує… Каже: «Шукаю істину!» А я так думаю, то все для того, щоб від його «коктейлів» не так смерділо вранці з пащеки. Ось, наприклад, від оції клятої, що ми дегустували на двадцять третє лютого, запаху як би й не було, а голова все-одно на ранок, як атомний реактор, конфлікт інтересів. І видіння якісь… наче я стою біля Рейхстагу. Жінка в репет, кричить – від твого перегару герань на вікні засохла. А папуга наш мовчун, бо думали, що німий – так той почав по-німецьки кричати «Русіш швайне!Русіш швайне!». Я так думаю, що та гаспидська душа, той Зенік, кольку йому в поперек – допустив неточність, переборщив з якимись порошками. Ясно ж – порушив технологію, дідько взяв би того вуйка. Ну, значить, послухався я жінку, пішов до того алхіміка, кажу, мовляв, треба якусь настоянку для моєї Ірени Паньківни… Може, кажу, якісь краплі, чи порошок помічний є. Щоб не дуже нервувалася через той коронавірус… І той бісів Зенік за двадцятку мені подав зелененький флакон. Сказав – приймати по 20 крапель через три години. Ну я, значить, капав-капав… Збився з ліку… Всеньке викапав. Та й скільки там його було… подумав – нащо посеред ночі тривожити жінку? А жінка випила і якось швидко закліпала очима… загарчала, як… як тигра. Тут той Зенік на порозі. Поманив мене пальцем і стиха каже: “Я тобі, каже, не той слоїк підсунув.” А я йому: “Тихо будь, може минеться. Бо нам точно буде назавтра кришка і траурна музика”. А тут і жінка озвалася, каже якось так бадьоро: «Ох! Я прямо відчула, що тепер мені той вірус – до одного місця». І зразу ж така спокі-і-йна стала. І на другий день теж – без репету, без лайки. Цілий тиждень пройшов мирно й тихо. Мені від тії тиші не раз здавалося, що я оглох. А сусід, пика куркульська, все підштрикує, все підпитує: «Де це пропала Сірена Паньківна?» Це так він мені нерви робить, передражнює. Незвично, каже, починати ранок без її тарараму. Каже, що його корова навіть надої збільшила… Тут і сусіди по той бік вулиці дзвонять, і торговки з базарю питають, чи у нас часом нічого не сталося, мовляв – хвилюються за здоров’я Ірени Паньківни.Чи не оніміла бува, слава тобі, господе. Ото з тих пір у неї характер змінився – тепер має голос м’якенький і погідливий. Ну то й добре, що все так обернулося. Добре що того разу Зенік-вуйко допустив ляпсус. Бо саме в той час до нього нагодився Петро Палітурка. Прийшов, значить, по краплі від собачих бліх. І ото поки ми гомоніли, поки той паразит-алхімік капав-наливав у слоїки своє шайтан-зілля, поки шукав пробочки – сталася неточність і підміна товару. А в результаті що? А в результаті, як на мене – то й добре все вийшло. Недарма люди кажуть – «все що робиться – робиться на краще». Але вам, шановне панство, моя пересторога і щира порада: коли будете капати своїй дружині якісь ліки – старанно відраховуйте крапельки. Або зовсім не ходіть до таких от зеників. Краще – звертайтеся до лікаря, бо не кожен вірус боїться «зеникового» бальзаму. І то є науковий факт! Будьте здорові!
лютий, 2020 р.
ID:
868905
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.03.2020 12:49:45
© дата внесення змiн: 22.03.2020 12:49:45
автор: Вла Рин
Вкажіть причину вашої скарги
|
Здоров'я нам усім та витримки перед всілякими вірусами! 
Земля робить ревізію кожні сто років...Тож кому яке щастя...чи й далі йти дорогою життя. чи встати на станції,не діждавшись своєї кінцевої..
