* * *
Был Ирод и была Иридиада,
И Саломея, дочка их, была.
И ей сказали, а она и рада,
И голову на блюде подала.
Так царь велел, и так сказала мама,
И жрец лохматый хитро щурил глаз.
Она, глупышка, как сказали, прямо
Пустилась в страшный и смертельный пляс.
Танцуешь ты, царевна, виртуозно.
Творенье божье! В чарах колдовских,
Как ставишь ты игриво, грациозно
На белый мрамор пятки и носки!
...И голову, в тех завитках по плечи,
Им подала, хмелея от вина.
А что была то голова Предтечи, -
И что ж могла понять о том она?
Ліна Костенко
* * *
Був Ірод, і була Іродіада.
І Саломея, дочечка, була.
І їй сказали, то вона і рада,
і голову на блюді подала.
Так цар звелів, і так сказала ненька.
Так говорив і той кошлатий жрець.
Вона й пішла, раденька, що дурненька,
У той страшний розгнузданий танець.
Царівночко! Танцюєш віртуозно.
Створіннячко! В такому забутті.
Як ставиш ти грайливо й граціозно
на білий мармур ніжки золоті!
… І голову, в тих кучерях по плечі,
їм подала, від крові аж хмільна.
А що була то голова Предтечі,—
то що у цьому тямила вона?
