Моя голова порожня,
Моя голова пуста,
На душі чомусь тривожно.
Коли згасне моя гра?
Коли знайдеться нова доля?
Коли сконається журба?
Коли проснеться моя воля?
Доле, скажи мені, ще довго!?
Чи довго ще тужитиму,
Як довго ще гнітитимусь?
Чи почую добре слово
Від тих, із ким ходитиму?
Чи радітиму я знову,
Чи просто хоча б житиму?
Ти чуєш мою мову? Доле!
У тебе з бісом змова?
Скільки ще топитимеш
Душу в морі горя?
Скільки ще томитимеш
Тіло, наче в горах?
ℬℭ18.01.2020K Λ Е О Δ О РВірш №24
Взагалі не дуже добре. Тільки відчуте, те, що пережите чи переживається може, взалежності від таланту, вилитись в точну картину підсвідомого. Натхнення має причину, а безпричинність несправжнього стану - просто вправляння в словах. Я й не кажу, що це погано, щодо ідеї спонтанності, а про те, що це штучне, графоманське. Та головне, що вам подобається, я ж не знаю, що для вас значить поезія. Будь-який поет повинен розуміти, що вірші, від нічогонероблення не варто писати. Вони виходять невдалими. Тільки не ображайтесь. Я за самовдосконалення, тому бажаю вам справжніх причин беручись за римування.
K Λ Е О Δ О Р відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Зрозумів. Вправлятимусь в словах надалі, пишучи інколи штучне
Але те, що для мене штучне, для якогось читача може бути реальним. Людей в світі багато, станів та історій безліч.
Так, довга. Тут ми вже стаємо на дорогу обговорення метафізики.
Особисто для мене душа це реальність, а не щось абстрактне та неіснуюче.
Для когось вона буде реальністю, для когось видумкою. Але об'єктивна істина існує незалежно від того, хто в що вірить, або що для кого є реальністю чи видумкою. Люди здебільшого мають суб'єктивне розуміння чогось. Вони в чомусь можуть бути об'єктивними, тобто відповідними істині, в чомусь суб'єктивними, тобто з неправильним або викривленим розумінням істини.
Все це вірно в тому випадку коли займатися софістикою. Прекрасно взяти вислів: Я мислю, а тому існую і все про що мислиш, відчуваєш, бачиш віднести до реальності. Називати реальним стіл і душу, користуючись одним і тим самим словом - здається, не зовсім вірно, як і сон чи глюки, які теж можуть бути реальними, але неіснуючими в природі.Я не хотів так глибоко заглиблюватися. Ви не бачили ангелів, ні бога - вони нереальні, але ця реальність являється вашою вірою, а це інша річ, не можна це плутати. Я ж говорив Вам, що писати про штучні відчуття, твір на задану тему, від нічогонероблення - нічого не дає, бо рідко приходить хороша метафора, свіжий погляд чи велике захоплення. А писати:
Чого я так мучуся,
Чого так погано,
На душі гіркота,
І на серці рана.
Це от імпровіз вам за 10 секунд. Старання тут немає, емоції немає ,одне кліше і примітив. Поет не повинен множити примітивізм, старі потерті образи загорнуті в старий потертий лантух. От про що я кажу. Не ображайтеся. Ваш вірш, як вірш, я не проти його існування, хочеться, щоб він був кращий, а буде кращим він, будете кращим і ви. Але чи треба - це вже питання.