--Як же нам тепер, щоб – разом?, -
Жінка – цьомкнула, й – у душ.
--Й справді…, закуривсь я басом, -
Ти ж – в Італію чимдуж.
…І мені – у Харків спершу,
Потім, за контрактом - шельфи.
--А яка там наша теща?
--Пише в Лодзі акварелі.
Замість кави – за гантелі,
Заспокоююсь завзято.
--На свята́, ти – в Дарданеллах?, -
Намагаюсь жартувати.
…Клацнуло. Фен зупинився.
Ла́пця – наче з перукарні
Вийшла з ванної:
--Йди мийся.
Й я - на стажі, Рим, лікарня.
…І не знала, якщо чесно,
Що так складно різним – разом.
Вісім років вчила тексти…
Кинути?, -
Кричу:
--Де паста?
Та була ж тут на полиці..
--Ой, в кишені, римська звичка.
І тобі між італійців
Складно, бачу, буде́. Вибач.
P.S.
Поки вийшов – лапця зникла.
Десь лікує. Долі, смики.
01.12.19р.
.
