Вступають так поважно й величаво
Мої літа у осінь затяжну,
А я очима все шукаю в травах
Давно минулу молодість свою.
Її десь я недбало загубила –
Вважала, що на все ще маю час.
Та доля мені вибір не лишила -
Життєвих сил потратила запас.
Куди літа поне́слись молодії?! -
Як коні скакунами пронеслись.
І залишилися на згадку мрії
Оті, якими марила колись.
Візьму я мрії вкупу позбираю,
У жмуток, в оберемок пов’яжу,
Надалі, що робити з ними маю?! -
Мабуть, з літами в осінь понесу.
Я подарую мрії листопа́ду,
Нехай кружляє їх в своїм танку́,
А я тихесенько піду позаду –
Сама проклала стежечку таку.
Олег, Ви перший земляк, якого я зустріла на просторах інетних поетичних сайтів. Я часом буваю на якихось творчих заходах, презентаціях,в тому числі і в Житомирі, але з Вами ніде не зустрічалась. Можливо Ви в реалі під іншим призвіщем, чи псевдонімом ?! Дякую, що заходите і читаєте!
Не сваріть мене, маестро,
за такі мої слова,
бо буває дуже прикро,
що кудись біжать літа.
Не спіймати й не спинити
І назад не повернуть,
а хотілось, щоб пожити,
в цьому світі ще побуть.
Та вже впевнено й поволі
веде доля кудись вдаль,
То ж буває, сум надходить
І себе стає так жаль.
Але я на позитиві
Й проганяю ту журбу.
Мабуть, все таки щаслива,
бо ще дишу і живу.