Між нами стільки всього і нічого,
Від перешкод втомилася душа,
І імені лиш два в кохання твого
Така близька і трішки неземна.
Стільки всього потрібно оминути,
І так потрібно ще комусь допомогти,
Не залишилось того, що болить забути,
Не залишилось того, що спасти …
А очі вже давно втопили очі,
Рука давно забулась у руці,
Зірками граються мрійливі ночі,
Лице кохається в весняному дощі.
Радіє серце дотику і мрії,
Лише йому ця відстань до снаги,
Вклонились погляду дівочі вії,
Життя малює непотрібності круги …
Між нами, може, сотні тисяч років,
А може, кілька слів від неслухняних губ,
А може, кілька найдрібніших кроків,
На небесах за це не передбачено спокут …
" І імені лиш два в кохання твого
дякую
