Поема
«...віра зростає, якщо її переживають як досвід отриманої любові
і якщо передають як досвід благодаті й радості»
( Папа Римський Бенедикт ХVI)
1
Нас покликає сутність –
не бажання!
геній-любов –
а не уява!
від Сонця, що в мені, –
і пощезали тіні
й всяка осява й з’ява!!
до дріботіння –
й вся світів
управа!!
І що сумління?
Усіх сумління!
Не додасте як сіль
у страви
й однакові – осончені мурави
й закохані в світськії
справи...
й хитрі служіння!!
Й від Сонця, що в мені, –
от пощезали тіні!
й всяка осява й з’ява...
така бо ваша музика
така без Сонця – справа!!
2
«Якби він каганцем
блідо блимав,
в руки міцно не взяв,
то де би були ми?!»
«А на літургії
його як не помічаю,
здається, що
все-таки
чогось не вистачає...»
Між рожевістю
хворостіє
людьми хворостіє...
Люди ви, а чи ні? але ж –
це не я!
серце,
серце в Христі є!!
а людина хворостить
а протест –
хворостіє...
3
Передвранішньо просія
а рожевість
дитятком прийде –
і підводиться
я би серцем не зміг
то любов Христа
й Богородиці!!
І сія
осяває –
віки осія
та квартири без сяйва
й віки опустіють
Люди! чуєте? –
це не я
а це серце в Христі є!..
І от все-таки –
думають –
що це серце – моє?!
10-13.12.2018,
Київ
