Сама... Однісінька... І ніч...
І сльози... Сльози... І немає,
У серці спокою вже... Ні...
А туга... Туга не змовкає...
І тьма німа... І біль, мов ніж,
Холодним лезом лізе, в душу,
Що стільки часу вже кровить...
І відчай груди рве і душить...
Та стогін... Стогін не мовчить...
"О, Боже... Боже мій, навіщо
Мене ти жити залишив?
Коли його немає більше...
Мого соколика... Весь світ,
У ньому лиш... Він щастя моє!
Я ж так молила, щоб зберіг!
А ти не чув... За що ж? За що же,
Скарав кохання, смертю ти
Мого єдиного? О, Боже!" -
І заридала, в самоті,
Сама... Однісінька... Й немає,
У серці спокою вже... Ні...
Та туга... Туга не змовкає...
