Обіймає нині Стефко ввостаннє Марусю,
Сльози котіт сі ріков, а я лиш сміюсі.
Сів си в кучи, коло неї- заглідає в вочи,
А свиня, як та дурна, чуть з шкіри не скоче.
Натігнув ї дивний чепчик, червоний, як комин,
І так виє, ніби встік, селом лине гомін.
- Боже, Стефку, подиви сі шо вна бульби зіла,
А він каже: - Цілий рік вна ми душу гріла.
Але, Стефку, солонину* різав би с шматками,
Пирогів пісних не хочеш, і но зи шкварками.
Кобасу, туту жи в смальцю, метеш аж до гику,
Кожен вечір так смакуєш, жи маю музику.
Кажду ніч ми так весело, як би зів їс бобу,
Або то від кобаси... чи маєш хоробу?
Таке враження, жи єйці затухли в коморі,
А бо хтось сі моцно всрав на нашій оборі.
Шинка, смалець, цибулині, часник з огірками
Або ріжеш свиню нині, або йди до мами...
Кум прийшли, ножі принесли, усьо причандалля,
А Маруська з моім Стефком в кучи, як та краля.
Так бидвоє заводили, як вовки на зорі,
Всі коти сі поховали у старій коморі.
Випив кум із горя чвертку, ліг си у солому,
Три дні різали Маруську, не ішов додому.
І коптили і варили, шинки розбирали,
Так си бидва догодили, мало не сконали.
Дух свинячий пах селом, патики шкварчали,
Всі виндзарні вже пихтіли, бо Різдва чекали.
Треба Стефку спорядити свинячі букети
Діти тоже їсти хочут, нема чо тужити.
Солонина - сало.
(С) Леся Утриско
Щось у Стефка до Марусі
Почуття гарячі,
Ви дивіться, бо буває
Кохання й свиняче.
Спасибі за неповторну красу слова.
Почитав і ніби погостював на Галичині.
СУПЕР!
