У кожному з нас живе міфічний птах,
і кожний чув його у собі і не раз.
В душі гніздо він своє звив-
людина народилась він ожив.
І звется цей птах-совість наша,
у кожного це-особиста є птаха.
Вона росте по вчинкам нашим,
які в нас вчинки-такі і птахи.
Буває птах блестить та високо літає-
її хазяїн добру душу має.
Ну а буває совість крила обламає,
тоді всі кажуть-людина совісті не має.
Люди злі своїми ділами-
птаха з душі геть виганяли.
І тоді пустоту людської душі,
заповнюють інші-якісь птахи злі.
Та можна для себе щось добре зробити,
можна в цю пустоту совість вселити.
І птаха цього кормить й напувать,
а птах з седмерицею людині віддасть.
Казкового птаха ми не втрачаймо,
якщо ,щось і сталось-залишитись благаймо .
Хоч птах цей міфічний,у нас він живе,
потрібно тільки вірить у це!