Я зайшов у загублене місто,
Там, де світла немає і досі.
Там, де зморена, змучена осінь,
Там, де більш не працює бариста.
Там кав’ярня зачинена зовсім,
Там побиті потусклі вітрини,
Там знецінена сутність людини,
Там не ходять до кожного в гості.
Там художник малює картини
Чорно-білі, а не різнобарвні.
Там дівчата далеко не барбі,
Там всі думають лиш негативно.
Там немає ні Бога, ні правди,
Ні щасливої макроспільноти.
Там з азартом розказують, хто ти,
Ким ти був, і для кого ким став ти.
Там лиш чорні, пекельні роботи,
Тісні ліжка, розплавлена лава…
Там чиновники міряють славу.
Інші плавають, сонні, в турботі.
Місто, що загубили поети,
Місто, що розлюбили собаки.
Я зайшов у це місто й заплакав.
Закричав на всю темряву: «Де ти»?
