В оточенні таких, в Бога вимолених, шанувальників
ти почуваєшся зіркою.
Дарма, що їх всього лиш двоє:
дівчина, якій заледве виповнилось п'ятнадцять,
і щоб у розмові
здатись старшою, розмірковує
над філософським змістом
твоїх творів,
ритмічно киваючи головою,
ретельно добираючи кожне слово:
- Так-так, "щасття" воно таке,
всього лиш з одним "т",
на відміну від життя,
яке все вимагає розщедритись на два -
цілком із Вами згідна.
І принагідно
кидає погляд на нього.
Йому вже далеко за сорок,
а ще дальше до твоєї творчості,
коли попросту хочеться
стояти поруч,
вдихаючи запах юного тіла.
І тут твоя зірковість перетворюється на
зайвість.
Може краще піти?
Ну, звісно, не назавжди із того, що з двома "т",
як часом буває через нерозділене
з подвоєнням "нн".
Вилазиш на дах, ступаєш лиш крок...
Тобі цілком достатньо за двері.
