Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Андрій Толіч: Оповідання. Експресія зустрічі. - ВІРШ


Андрій Толіч: Оповідання. Експресія зустрічі. - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 4

Пошук


Перевірка розміру




Оповідання. Експресія зустрічі.

Експресія зустрічі: Він. Я скажу тобі «Привіт» коли ти зійдеш із автобуса. І спробую вкласти у привітання, увесь той зміст, який колись відчув у твоєму. Ти ж знаєш, що я готувався до цієї зустрічі. Ти ж знаєш, що я довго чекав твого приїзду і твоєї згоди на цю зустріч. Звичайно, я відчуваю, що кохаю тебе. Ця любов є тим єдиним чинником, що тримала мене в Україні. Я відмовився від певних можливостей у Польщі заради цієї зустрічі. Я багато покладав на неї. Надто багато зробив, щоб вона відбулася. Надто багато втратив, щоб мати змогу у цю мить дивитися на тебе. Тому і вважав, що ця моя жертовність у одному напрямку повинна бути винагородженою іншим. Безперечно ти пам’ятаєш, як ми познайомилися. А я ж пам’ятаю твій солодкий погляд. Так – так саме солодкий. Найсолодший. І коли ти подивилася на мене на тому форумі, я відразу відчув, що на цьому між нами нічого не закінчується. Що усе лише починається, і що саме у цю мить між нами зароджується щось невідоме і незбагненне. Саме це я відчув у ту мить. Ти тоді була у білому светрі під шию та світлих, вельветових штанах. Той одяг підкреслював у тобі свободу, яка так яскраво пломеніла із твоїх темних очей. - Привіт. - ти тоді промовила до мене. Так ніжно і так разом із тим звично, ніби я не вперше це почув. А чув це щодень, протягом якогось проміжку часу. Я відчув той тембр, той мелізм і мені відразу стало тепло і затишно від нього. Я відразу відчув, що ти, ніби моя повністю, що ми з тобою пара і до того ж, шалено закохана. Навіть незважаючи на те, що ми ще й досі зовсім і не знайомі. - Катя,- промовила ти, простигнувши мені на зустріч ніжну і маленьку долоньку. Мені відразу захотілося її поцілувати, але я тільки стиснув її і відразу по тому, як ти скривалася пізнав, що стиснув її надто сильно. - Андрій,- сковтнувши маленький ком у горлі, промовив до тебе. - Хто ти?- запитала у мене ти, запитально вдивлялася у мої очі. - Я тут представляю книгу! - відповів тобі. - Свою?- ти запитала . - О, ні – ні, я не письменник. Я працюю у видавництві і ніби продюсую молодого автора. Я продавець книг. Ось вона, до речі! – вказав я на одну на стенді, де були розкладені книги нашого видавництва. Ти якось вимушено взяла книгу у руки і без уваги погортала її. Я відчував, що тебе це дійсно не цікавить. - А ти хто?- запитав у тебе. - А я тут зі своєю книгою!- гордо вимовила ти і поступово втрачаючи цікавість до мене починала відходити від мого стенду. Решту робочого дня форуму я не відпускав тебе із своєї уваги. Весь час виловлював тебе у натовпі людей, що прогулювалися великим експоцентром. Це у мене виходило чудово. Я весь час виловлював або твій білий светр, або біляву голівку. Ти безумовно пам’ятаєш, як того ж самого вечора, у ресторані готелю ти самотньо сиділа у кутку залу. Я підійшов, ти підняла на мене очі. Вони були сумні і навіть той алкоголь, який у тобі у ту мить був, не робив тебе щасливішою. Скоріше навпаки. Скоріше, він у тобі проводив якусь таємну операцію. Показував тобі, що ти не там і ти, можливо, не така, як маєш бути. І по тій одинокій сльозі, яка бриніла у твоєму оці, я зрозумів, що тобі потрібна допомога. Ти звичайно заперечувала, аби я сів поряд. Ти не хотіла цього. Говорила мені, що хочеш побути сама, що тобі потрібно подумати. Але та сльоза, говорила про зворотнє. Не у тім справа, що чоловіки, та й і я не можемо переносити жіночих сліз. Не у тім. Я звик, у свій час до них, і зрозумів, що вони не завжди є продуктом емоцій. Частіше вони, все ж, засіб досягнення цілі. Хоча потрібно чимало досвіду, щоб зрозуміти ту тонку грань, яка розділяє ці дві іпостасі одного і того ж процесу – плакати. Я настояв на тому, щоб у ту мить лишитися поряд тебе. А потім ти настояла на тому, щоб я лишився у твоєму номері. У цьому ми були спільні. Я не був із тих, хто не відгукається на такі запрошення. Ще пізніше, вже наступного дня, коли форум закінчився, я настояв на нашій майбутній зустрічі і як аванс її, продав 100 екземплярів твоєї книги у одну із книжкових мереж, якою володів мій товариш. Знову, як і те перше, але таке звичне привітання, були рідні обійми, ніби із минулого. Ніби щоденні, звичні, мої. Ти як тисячу мільйонів разів до того обіймала мене у лобі готелю. Довго не випускала із обіймів і торохкотіла про те, що усе у нас буде ОК. - О, я вірив тобі! Кожному слову і кожному твоєму подиху у мої уста. Кожному твоєму дотику до мого вуха, коли ти промовляла приємні непристойності мені. Кожному дотику твоїх пальців до моєї шкіри. О, у ту мить я знав, що безмежно закохуюсь і втрачаю себе і свій, напевне знав, спокій. Нарешті ми розсталися. Я сів у таксі і у заднє дзеркало дивився як у таксі сідаєш ти. Ми їхали на різні вокзали. Але у ту мить я розумів, що ми були із однаковими думками. Вокзали завжди розлучають людей. Думки, після спільної ночі, завжди поєднують людей. У ту мить, я ще не формував у собі ідею вокзал – думка. А лише мріяв, про те, як одного разу і напевне, чим найшвидше вокзал поєднає нас. А потім була бурхлива і міцна любов то телефону, скайту, вайберу і інших найнеможливіших засобах сучасних комунікацій. Так багато слів і так багато емоції було у нашому спілкуванні. Я навіть і забув, що ти письменниця і слова то і є твоя робота. Я навіть забув, що ми були лишень один раз удвох, але твердо пам’ятав, що не маю право на тебе. Хоча інколи у моменти мого розуміння тебе і тремтливого пригадування тієї ночі, я переконував себе, що ти моя і це не сон. Якщо розглянути мої стосунки до тебе, то я не годен їх характеризувати як спокійні. Щось у мені сидить таке, що не дає можливості розслабитися ні мені ні моїй пасії, хай навіть я її підчепив у нічному клубі. Чомусь та власність і, не інакше як пиха, примушує мене бути егоїстом навіть у спілкуванні. Я не те щоб не терпів відмов, я їх не сприймав. І коли, при виникненні можливостей стосунків, але були потрібні залицяння, кіно, букети, цукерки я придумував собі масу причин не розвивати їх. - Нічого не вийде! – казав собі і спокійним жив. Час від часу перебиваючись випадковими стосунками. Тому і її запрошення було тим, що дійсно мені подобалося і вело мене вперед у моїх не таких бурхливих сексуальних подіях. Я надто часто представляв собі такі любовні сюжети у моїх мареннях. До того ж, мені було цілком зрозуміло чому її я сприймав як свою дівчину. Оскільки проявити самостійно, першій цікавість до чоловіка у моєму розумінні жінки було те, що однозначно мінімум - я шалено їй подобаюся. І ні на мить свого сумніву, я не сумнівався у тому, що я їй подобаюся і у нас є певні шанси на майбутнє. Чи ж любив я її. Так! Це не була та шалена і описана класиками любов із усіма атрибутами душевних мук і непомірної радості та втіхи. Це була звичайна, спокійна любов, проте із впертим розумінням того, що вона здійснена. Реальна. Я видумував собі етюди із наших можливих зустрічей. Вірив у те, що це стане правдою і чекав на нашу реальну зустріч. А ти все не їхала. Ми мило і по – довго спілкувалися із тобою. Говорили про все і про нас. Про нашу ніч. Про той форум, про твою книгу і мої продажі її. Я дуже старався для того. Ну, а що ж! Я вмію продавати і знаю куди. Книга з поличок також розходилася і приносила тобі прибуток. Я розумів, що ти вдячна мені. І чекав на твою вдячність. Але ти не їхала до мене. Все більше і більше шукаючи безглузді відмовки. Я починав сердитися і наші розмови із довгих і теплих, змінилися на короткі і злі викрики. - Ми розходимося з тобою,- якось навіть промовила ти. Я не розумів навіщо говорити цю фразу. Оскільки, лише одна ніч не дає можливості відчути нас разом! Хай навіть і було безліч зустрічей омріяних і обговорених нами. І хай навіть у мене було відчуття кохання, по відношенню до тебе. Але зате, чітко починав розуміти відстань, яка з’являється між нами. І те, що вона є неодмінно наслідком появи іншого чоловіка. І тому, коли я відчув це, я так же легко розлюбив її, як трьома місяцями раніше покохав. Ну така вже я людина, що фрази «А, нічого не вийде!», цілком достатньо, щоб припинити муки від нерозділеного чи невдалого кохання. Але коли за тиждень я зателефонував тобі знову, ти була мила і люб’язна. І я продав ще сто екземплярів твоєї книги. Нарешті ти погодилась приїхати. Я не знаю, що вплинуло на бажання твого приїзду. Але був страшенно задоволений та радісний від того. Думав, можливо усе вийде! Твій автобус мав бути о шостій. Я від самого ранку був неспокійним і важко переносив той повільний і тягучий плин часу. І чекаючи пригадав цю нашу коротку історію кохання, уявно розповідаючи її тобі. І ось нарешті! - Привіт! – промовляю до неї , звичайно хочу обійняти її і впитися в її уста і вкласти, щось сокровенне у це привітання. Я саме так собі уявляв нашу зустріч. Я хотів її обійняти так, як обіймала мене вона у лобі готелю. Я хотів її поцілувати саме так, як поцілувала мене вона поряд із готелем, коли ми очікували на таксі. Але… Вона не захотіла мене обійняти так, як тоді, у лобі готелю. Вона не захотіла мене поцілувати, як тоді поряд із готелем, коли ми очікували на наші таксі. - Стривай! – майже викрикнула вона і так холодно від її тону,- я мушу тобі пояснити… Вона детально розповіла про те, що має давні стосунки. Що на час роботи форуму вона були із ним у сварці. Нещодавно примирилися і тепер виходить заміж, принаймі, він їй освідчився. Казала, що кохає його дуже. Вона пилко і жагуче розповідала, що усі помиляються, підбирала гарні та літературні слова. Я зрозумів, що вона готувалася до цієї зустрічі. І пригадав те, що вона все ж письменниця. Я не відчув болю, а скоріше якусь дрібну долю розчарування та великий потік бридливості. Ну але ж я був готовий до того і знав, що нічого не вийде. - То хай він тобі і книги продає,- вимовив я,- чому ж ти не припиняла користуватися моїми зв’язками… Вона змовчала, лише так по – жіночому надула губи і пішла вздовж автобуса до виходу із автовокзалу. Я не побачив навіть зміни виразу її обличчя. Відчув, що їй абсолютно байдуже. Вона не оглянулася жодного разу. І на стоянці поряд із автовокзалом підійшла до білого авто, поряд якого стояв чоловік. Обняла його, так як тоді мене і поцілувала так як тоді мене. Я пішов на перон автовокзалу. Мені здавалося, що я не відчуваю болю і не відчуваю розчарування від події. Я викинув дорогущий букет білих троянд у смітник поряд із кіоском. Чомусь захотілося закурити, хоча покинув вже майже п’ять років тому. Коли я повернувся, щоб поглянути на те авто і на них, то на їх місці уже стояла інша автівка. Я попрямував до зупинки громадського транспорту. По дорозі набрав по телефону до свого товариша і попросив зробити повернення усіх її книг із магазинів, де вона продавалася. Вдома на мене чекала ментальна пустка і пуста валіза. Я вирішив, що поїду до Польщі. Експресія зустрічі : Вона. Мене дуже дратувала та зустріч і найбільше те, що я все ж змушена із ним зустрітися. Прийдеться йому, якось ніжно це усе пояснити. Але він такий впертий, що можливо й будуть проблеми. Он як він, з натиском мене переконував, що потрібно зустрітися. Не змогла відмовити. Шкода, що тоді коли ми познайомилися я не запитала із якого він міста. Як на зло він був із того самого, що і Дмитро. Можливо навіть, що вони знайомі. Всьому виною та книга. Потягло мене друкувати її за свій кошт. Усі накопичення, що так довго збирала, потратила на неї. А вона не продавалася. Зовсім. І у одну книгарню ставила. У інші. В інтернеті продавала. Не йде. Мало відгуку. Нема рекомендації. Нікому не потрібна молода і невідома письменниця. Хай навіть і усі хто читав, давали схвальні відгуки. От їм і повірила. Вклалася дурепа! Майже сто тисяч пішло. І що тепер, запилені книги на балконі і зась грошей. Дізналася про той книжковий форум. Думала останній шанс. Купила місце на два дні. Буду продавати самостійно. Можливо, якісь серйозні книгарні звернуть увагу. Все марно. Підходили, дивилися. Дехто нахваляв,але ніхто не купував. Продала декілька екземплярів. Хіба дорогу додому тим відбила. Розчарувалася повністю. Він стояв недалеко від мене із своєю розкладкою. О, біля нього був натовп. Підходять, гомонять із ним. Відразу видно , що він із сфери людина. Так і подумала підійду, познайомлюся, можливо чимось допоможе. - Привіт. - промовила до нього. Він відразу зацікавлено на мене подивився. Рідко хто із чоловіків дивиться на мене по – іншому. В очах відразу запалав вогонь і не стало сумнівів у тому, що у нього на думці. Як і вважала він видавець. От би поговорити про свою книгу. Але де там мені. Он які у нього на стенді. А я навіть оформлення зробити нормальне не могла оплатити. Така вона у мене вийшла бліда і темна, як пізня осінь. Не змогла, звичайно, проговорити із ним про свої проблеми. Тому і вирішила тоді увечері випити. Зустрілася із одногрупницею. Потім ще у ресторані готелю випила пару келихів білого. Сп’яніла і найшов такий сум, така розпука, що хотілося плакати і рвати на собі волосся. Здавалося, що ледь стримуюся, чи щось ледь стримує мене від нервового зриву. Ну звісно було шкода потрачених коштів. Але встократ більше болю давало розуміння того, що остаточно зрозуміла – я не талановита і мені, не бути письменником. Прийдеться повертатися на роботу. У маркетинг, або їхати у столицю, влаштовуватися у газету. Не найгірше, що може бути у житті, але все ж мріялося про інше. Про зовсім інше. Тоді підійшов він і так тонко зрозумів мій стан, що не змогла йому перечити. Сиділи у ресторані довго і довго розмовляли про все. Він був дуже розумним і обізнаним у тонкощах книжного ринку. Видавалося, що знав усіх і все. І та його впертість, яка тоді мені видалася впевненістю, так захоплювала. Проганяла його. Знала, до чого може довести такий мій стан. Не вперше була така! І він весь такий, із запалом. Розповіді про видавничий світ, про книгарні, про продажі. Такі цифри називав – я мліла. Дійсно, деякі, я би сказала не дуже цікаві автори, заробляли ну дуже пристойні гроші. А я? А я не можу і пару штук у книгарню продати. Розмовляли довго. І я знала що так буде. Коли вийшли із ресторану і ліфтом підіймалися на поверхи до своїх номерів, запропонувала йому залишитися у мене. Він не відмовив. Ніч була довго і ніжна. У ліжку він виявився не таким, як у житті. Не жорсткий, а чуйний і чуттєвий. Була задоволена. Прокидалися довго і солодко, відтягуючи розлуку сексом і пестощами. Все ж прийшлося розлучатися, оскільки номер був заброньований на дві доби і у дванадцятій покоївка прийде прибирати. Він також був змушений їхати, оскільки мав декілька зустрічей по дорозі до свого міста. Коли чекали на таксі у холі готелю, чомусь дуже відчула до нього тяжіння і сум від скорого розлучення. Він ніжний, чуйний і вчора, реально допоміг запобігти тому стану, у який повільно тягла розпука та алкоголь. А він відчув, ніжно і сильно відчув мої погляди і мій стан. Дивно, звідки така чуттєвість у здавалося міцному чоловіку із бізнесу. Дійсно приємно було його обіймати. Він ароматизував дорогим парфумом, але так тонко, що вчувався його аромат, справжнього мужчини. - Я продав сто екземплярів твоєї книги,- промовив мені спокійно, ніби я продавала так щодня. - Кому, куди,- промовила я захоплено і несвідомо кинулася йому на шию. Притисла обійняла і прошепотіла на вухо: - О, ти мусиш бути винагороджений, йдемо десь і я покажу тобі свою вдячність! Я відчула я він збуджується, але у відповідь промовив: - В нас, ще вистачить часу, на усе…, правда,- залюблено подивися у мої очі. О, звісно правда, звісно правда! Я мліла від такого чудового ранку і таких незвичайних подій. Потім я довго дивилася на його машину і спину, що відображалася на задньому сидінні таксі, аж поки не втратила її у насиченому трафіку міста. Моє таксі несло мене на залізничний вокзал із сповненим вдячності і суму настроєм. А потім був прекрасний місяць спілкування на відстані, продажу книг та згадок нашої ночі. Я дуже хотіла приїхати, але справи на роботі тримали мене і не давали змоги вирватися. До того ж він, мав відрядження то до Польщі та ще кудись. А потім повернувся Дмитро. Повернувся і я не змогла йому не пробачити ту біль, яку він завдав мені покинувши рік тому. Я й книгу ту написала лише тому, що не могла тримати у собі той розпач. Він повернувся іншим. Кращим і спокійнішим, до того ж із відчуттям провини і бажанням заслужити вибачення. Був шалено милий, був ніжний і довго плакав на кухні, коли закінчив читати мою книгу. У нього усе вийшло із його справою. Фірма розвивалася і нарешті він отримав великий заказ на розробку якоїсь – там програми. Я не дуже цікавилася, але він мав гроші. Єдине, що не влаштовувало, це було те, що він був змушений повернутися у своє рідне місто і те, що у ньому жив Андрій. Андрій напружував! Надто часто телефонував і вимагав, ну просто нагло вимагав зустрічі. Я не могла придумати причину, яка звільнить мене від його дзвінків і спілкування. До того ж, ще було три сотні книг, які добре було б продати. А без нього я це не зроблю. І якось, коли Дмитро не зміг приїхати на вихідні я зібралася у те місто. Вирішила, що мушу все сказати Андрію, незважаючи на залишок у сто книг на моєму балконі. Грець із ними у Дмитра маса грошей. Я зійшла із автобуса і побачила, як до мене наближається великий букет білих троянд. Андрій із хорошим і позитивним настроєм мчав до мене. Було помітно, що я йому потрібна і що він кохає мене. Такі очі, і у них насичення уваги і мріливість про те, що він робитиме зі мною за годинку у своєму ліжку. - Не вийде, хлопче,- подумала я і намагалася відсторонити натиск його губ до моїх. - Чекай, я мушу тобі щось сказати, - промовила різко до нього,- я вже давно у стосунках, і тоді коли у нас все так гарно сталося у готелі, я не була із ним. Ми тоді посварилися і він поїхав…, а тепер повернувся і…, я кохаю його, пробач…,- промовила я. Він ледь змарнів, але лишався все такий же задоволений. Я навіть трішки розчарувалася, що не побачила розчарування у ньому і принаймі суму від втрати мене. Натомість він промовив: - То хай він тобі і книги продає,чому ж ти не припиняла користуватися моїми зв’язками… Я мовчки пішла вздовж автобуса по валізу. Він також, розвернувся та пішов у напрямку автостанції. - Дурна я тобі казати…, треба було ж десь розпродати той непотріб,- подумала я,- хоча, який же все ж невдячний, дотинати тими книгами… Побачила як на паркові автостанції зупиняться автомобіль Дмитра. Великий, молочного переливу джип. Із нього виходить мій успішний мужчина. - Що б я з тобою робила по життю? Хоча ніч була чудова і з книгою допоміг. Дякую,- подумала я про Андрія і про те, що не буду більше писати, падаючи у міцні і кохані обійми Дмитра. Експресія зустрічі: Аркаша. - О, ужгородський прибуває, зараз щось перепаде,- подумав Аркаша, повільно і похитуючись прямуючи до перону №2 автостанції. Там знервовано проходжувався вздовж перону чоловік із букетом білих троянд. Гарний, великий і свіжий букет. - Скільки ж то бабла він затягне,- думав Аркаша,- певно, ну тища, ну мінімум. І для чого…, щоб бабі подарить, таке бабло тратить, не розумію,- скрушно хитав головою безхатько. Автобус прибув. Пасажири повільно виходили із салону. І відразу попадали в обійми до своїх рідних. Аркаша із простягнутою рукою і невиразним бурмотінням підходив до пасажирів. - Дайте нещасному на хлібчик! Хтось зневажливо кидав погляд. Деякі відразу матом, а дехто і давав яку копійчину, яку можна було увечері конвертувати у пійло, від якого все горіло в животі, туманило очі, але ставало легше голові та в житті і до того ж, приймала на ніч Лілька. Аркаша дивився, як той мужик із букетом радісно підбіг до своєї дівчини. Такий весь святковий і натхнений. А вона ні. Поставила руку, відхилися від поцілунку і щось швидко промовила йому. Він різко повернувся і пішов по тротуару. Його обличчя було нейтральним і лише мінімальна зневага відчувалася у розрізі його рота. Букет викинув у смітник. Він красиво визирав, великими білими бутонами із запльованої сміттєвої урни. - Ох то подарочок Лільці буде! Ото вже їй буд приємно,- прокректав безхатько дістаючи букет із урни. Закинувши свій клунок на плечі, дріб’язок пасажирів ужгородського у кишеню, гонорово поніс ароматний букет до теплотраси, де його очікувала кохана Лілька.

ID: 795381
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.06.2018 19:40:34
© дата внесення змiн: 12.06.2018 19:40:34
автор: Андрій Толіч

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (177)
В тому числі авторами сайту (3) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Svitlana_Belyakova: - Похилого Віку
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Валерія19: - Реаліст!
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Сергій Риба: - Сутність
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Нові твори