Ця пристрасть, розлита у глечики,
Така іронічно вільна,
Коли ми ще були малечею,
Я так тобі щиро вірила.
Ця сукня, з дощем і квітами,
І втома від танців поночі,
Нас тягне туди магнітами,
Ми слова не знаєм - «боляче».
Ми просто його не вивчили,
Бо ще вчителі не стрілися,
Згадай, як тоді під вишнями,
Нам легко жилось - раділося.
Згадай, як кружляли в сутінках
Без музики і без оплесків,
А потім я зняла сукню
І ми танцювали босими.
Не було дурного сорому,
І бруду - ні ані крихітки,
Той танець був не для гонору,
Той танець був не для критиків.
Заради весни і юності,
І зірки, що з неба падає,
В життя заплітали руни ми,
Руїни.. - хай інші згадують.
У першій строфі: "Коли ми БУЛИ ще малечею", у передостанній: "І бруду - НУ ані крихітки", мені здалося.
Ярина Левицкая відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ви фразу прочитали як - "Коли ми буЛИ ( наголос на другий склад) ще малечею".. а я її читаю як "коли ми ще БУли малечею"... і перший і другий варіант як на мене має право на життя, але я вже до свого звикла так що не буду змінівати, а з приводу другого зауваження - подумаю... може ви й праві
в будь-якому разі - Дякую.
так що не буду змінівати, а з приводу другого зауваження - подумаю... може ви й праві
