чи від ночі сп’яніла_ розкрутила_ нутро загуло_
обіймала, стискала в лещатах до білого щему,
навіть вжалити хтіла, та зламала об шрами жало_
льодяна та гаряча_ дика мавка із хащі едему_
що затравлена кляча тримається ледве твій глузд_
як в болото загруз в ту розмову без жодного слова_
неба прірва кипляча, на асфальті слиз кислий медуз,
відбивається в смальті очей зір отрута медова...
звір в тобі прогризає поволі крізь терен свій шлях_
вислизає земля, обертається сфери склепіння_
лізе вгору змія_ шкрябай знак на соромних полях,
буде довгим до сказу намолене гріхопадіння...
