Не розвіялась ще над Чорнобилем,
Висить смогом в дротах курява.
Як на сході насіялось попелом,
Смерть кістлява збирає жнива.
Наче вже відбулося, розвіялось,
А вітри ж невгамовно… гудуть.
Бо не маєм того чого мріялося,
Україну до прірви ведуть.
Сльози долу у ноги не капають,
Сум холодний зостався в очах.
Віддощило сердезі не плакають,
Засушив болі плач при свічах.
Заримую стремління рядочками,
На колінах не стану… не раб.
Стану поряд з синами і дочками,
Ради Вкрайни майбуття внучат.
Не проситиму теж, не стогнатиму,
Хто ж куватиме сталь у словах.
Душі біль їй свою не ховатиму,
Тим відточую зброю в віршах.
Бо не маєм того чого мріялося
