Любов блукає містом і мовчить,
Тримається за руки міцно – міцно.
У справжні почуття зануритись навчить,
Пробудить справжнє чи провалиться в магічне …
Любов під сонцем ходить. Буднями дощить.
Дощами любить іноді про головне сказати.
Трапляється вдає чи грає роль, що спить,
Та зраджує себе, бо хоче обійняти ...
Вона у цьому подиху її,
Вуста торкаються ледь – ледь волосся.
Були чиїсь, а може нічиї.
Що вже було, і що не відбулося.
Любов лукавити не вміє, не навчиш,
Правда усе. Чи ти говориш, чи мовчиш.
Коли готова навіть «ні» сказати,
Коли готова просто все зламати ...
Любов ніколи не буває голосна,
Вона доросла і вона якесь маля.
У неї під ногами небеса,
Над головою опинилася Земля …
Як подарунок цей в душі забрати?
Чи викинути десь, чи вкинути за грати?
Ти не забудеш, а чи треба забувати?
Комусь потрібно, та любов не можна відбирати.
