Уже зламались в неї крила
І плакати вже сил нема
Вона лише для нього жила,
Придумала усе сама.
А хлопець цей ні сном, ні духом,
Живе лише своїм життям,
М"яка подушка йому пухом,
Не мучить серце каяттям.
Вона могла б щасливо жити,
Бо інший ще її любив,
Та не могла його любити
Один їй серце полонив.
Чому все так несправедливо?
Як люблять, то не любиш ти
І через це усе жахливо
Не можеш щастя віднайти.
Коли ти любиш, то не люблять,
Сміються з твоїх почуттів
Та іншого когось голублять,
А ти живеш лиш в світі снів.
Для чого було світ створити?
Щоб стільки тут було страждань?
Цього не зможу зрозуміти
Нездійснених людських бажань...
