Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Початок нового життя / проза / - ВІРШ


Ніна Незламна: Початок нового життя  / проза / - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 16

Пошук


Перевірка розміру




Початок нового життя / проза /

Ніна Незламна :: Початок нового життя  / проза /
Серпневий ранок заглядав в вікно БУСа… Сонячні промені часом світили прямо в обличчя, а часом виблискували на капоті. Помірний вітерець ривками залітав в салон, здіймав кучерявого чуба Максиму. По трасі їхати добре, дорога рівна, обабіч стіною відвертає увагу посадка. Зелені дерева вистроїлися в ряд, то клени, а то граб і по краю липи й берізки…. А попід них трави і високі ромашки, місцями синіють дзвіночки і купками в цвіту конюшина, а то зеленим килимом стелиться чебрець. Красиво… Поглядати з вікна небезпечно, по трасі машин багато, адже літо, час відпусток та часу обмаль роздивлятися, милуватися природою, треба поспішати, поки, ще не дуже жарко. Він кілька днів, як приїхав з Польщі, трохи заробив грошенят, вирішив спробувати нового життя, зайнятися бізнесом. Довго міркував, що робити далі, роботи немає, а їхати знову за кордон не мав бажання. З піднесеним настроєм, здавалося птахом летить, це так поспішає в село, бо вперше їде торгувати. В Одесі закупив товар, хвилювався, розпочинати нове діло завжди важко, але життя змушує. Час летить швидко, адже минуло тридцять років, а сім`ї до цієї пори немає. Батьки продзизчали всі вуха, стільки можна тинятися по заробітках, «пора кидати якір», часто повторює батько. А воно і насправді, як подумати, робив висновки, друзі давно одружені, навіть мають по двоє дітей. Та, як одружуся, то напевно буде проблема, бо мама занадто любить його, де б не був, тримає на телефонному контролі. І з вибором дівчат важкувато, було з котрою познайомиться, то вже мати знає хто та, що за дівчина, нажаль не з такої сім`ї, вона не варта тебе. І вкотре розмовами все зрушить, кілька раз думав, десь би виїхати та, як зробити це, зразу мати в сльози, -« на кого ти нас покинеш?». Часом замислювався, адже сам не поганий на обличчі, чорнявий, не дуже високий, але коренастий хлопець, дівчата здається не лякаються, можливо і пора вже одружитися. Та і весь вік жити біля батьків теж не будеш, як би вони цього не хотіли. Гроші на квартиру трохи склав, але, ще замало, бо ж був машину купив, а через два роки попав в ДТП, прийшлося за свій кошт все ремонтувати. А згодом ремонт вдома зробив, потім БУС придбав, на все треба не малі гроші. Містечко невеличке, багато людей один одного добре знають. Тим паче батьки працюють в Управлінні праці та Соціального захисту населення, тож тільки котру дівчину проведе додому, вже мати на заваді стосункам. Де ж познайомитися? Коли в такому віці окрім кафе, чи ресторану більше ніде. Та там же часто не буваєш, ціни кусаються. Хоча й був час, коли однокласники, ще не були одружені, нагулялися всі вдосталь та зарано не хотілося одружуватися, чи може й справді не зустрічав такої, щоб причарувала, чи приворожила, щоб не зміг від неї відмовитися. Ось і поворот з траси, далі пряма дорога потопала між високих шовковистих трав з квітами в долині. Сама ж дорога висипана вапняковим камінням, зменшив швидкість, тут можна розслабитися, машин немає, роздивлявся на два боки, милувався природою Подільського краю. По праву сторону, біля річки, виднілися стрункі тополі, а далі дві плакучі верби пишними вітами прикривали криницю. Здалеку на долині, пара журавлів, раз – по - раз нахиляли голови, ховалися в траві. Там, за річкою починався пагорб, на якому розлігся молодий ліс, який тягнувся далеко, що й не було видно кінця. По ліву сторону старий садок, де-не-де виднілися, то червонощокі яблука, то жовті грушки. Зелені ж наче ховалися між густе листя, погано було розгледіти. Ну ось, нарешті побачив перші хати і знову криниця, біля неї вирішив зупинитися, набрати свіжої води, а потім їхати в центр, де є медпункт та старий клуб. Він тут колись був з однокласниками, якось одного вечора їхали з рибалки, саме в вихідний день, потрапили на танці. Всі відірвалися по повній, отримали море задоволення, натанцювалися, місцевих хлопців було мало, дівчата хіхікали, усміхнено, оцінюючи позирали, але було видно, що компанія їм сподобалась. Широка дорога тягнулася до самого центру, невеличкий магазин був зачинений, біля нього стояло пару літніх чоловіків. Максим під`їхав прямо до них, ті відразу звернули на нього увагу. - Добрий ранок вам! - виліз з машини, подам чоловікам руку. -Ти, може, щось привіз! Часом не хліб? А то вже два дні магазин закритий, десь нашої продавщиці не видно, - запитав один з них. - Якщо чесно, то в мене є пару буханок, я завжди з собою беру, часом перекусити десь на природі треба. Що зовсім так скрутно? – не поспішаючи запитав хлопець. - Та я то, один живу, ото візьму буханець на два дні досить, а потім вже знову треба. Он Івану легше, має жінку, як треба, все спече свіженького хліба, - продовжив чоловік. - То ти до когось приїхав, чи як? - озираючи з ніг до голови Максима, запитав другий чоловік. - Привіз на продаж речі, думав люди йтимуть в магазин, чи в медпункт, може комусь, щось треба з одягу, тут мило, порошки, шампунь. Чоловік протягнув руку, - Я Іван, а це Петро, мій сусід. То в тебе може для бриття щось є? -А я, Максим, звичайно, ще й вибір хороший, - відкриваючи задні двері БУСа відповів хлопець. З перевулку, зі сторони річки, показалися три хлопця, в кожного в руках вудочки і пакети. Вони, побачивши БУС, відразу направилися до нього. Один, на вигляд, років тринадцять - чотирнадцять, чорнявий, а два менших по років шість, чи то сім, біляві, напевно близнята відразу помітив Максим. Хлопці були вдягнені в легкі курточки і старенькі, подерті джинси, він відразу зробив висновки, що рибалили напевно з світанку, бо ж надворі було доволі тепло. Дядько Іван помітивши хлопців зауважив, - Он є хлопці, зараз все село буде знати, що ти привіз товар. Тільки скажи їм та пригости цукерками, а далі, то вже не твоя справа. Хлопці зацікавлено зазирали в відчинений БУС і зміряли поглядом Максима. Старший запитав, - Ого, як багато всього, що торгуватимеш дядьку? Він подав руку, - Мене звати Максим, є одне діло, давай відійдемо, є пропозиція. Два близнюки задоволено усміхалися, позирали на Максима, коли він їх пригощав цукерками. Через кілька хвилин хлопців, як вітром здуло і старший, який назвався Ігорем, теж пішов в напрямку перевулка. Максим дістав хліб і дав чоловікам, попередивши, що грошей не візьме, дякував за допомогу. Дядько Іван звернувся до нього, - Оті два хлопчаки, Павлик та Дмитрик такі проворні, як вітер, а роботящі, що сказати, вони зі мною по сусідству живуть. І на рибалку, і в город, все робити Світлані допомагають. Ото прийду нарубаю дров, а вони, як ті мурашки, раз, раз, оком не встигну повести, вже всі перетаскали, поскладали. Шкода батько в Росію втік, бо сам звідти, як то зветься, а з Воронезької області. Воно жіночку шкода, медсестрою у нас в медпункті працює, сердешна така, добра, чуйна людина. Два роки, як сама, якісь там копійки дає сільрада. Оце діти до школи мають йти, не знаю, як вона їх потягне, ні аліментів, нічого. Сама родом здалеку, це тут бабця Текля покійна їй залишила хатину, говорила, що це її племінниця. Батьки були проти, толкували, щоб не йшла заміж за кацапа, якось сама розповідала, не послухала, він у нас водієм працював в колгоспі, на бортовій машині. Максим уважно слухав, вже побачив людей, які направлялися до нього, -Я зрозумів, ви не думайте, що у мене ціни завеликі, я не можу шкуру з людей дерти, хто захоче купувати дорого…. Зараз така пора, роботи люди не мають, прибутки майже у всіх замалі. Торгівля йшла » на ура «, Максим розчервонівся, стало жарко. Він був задоволений, що перша поїздка, можна сказати, вдалася. Пару чоловіків, а то в основному жінки з дітьми купували товар, гомоніли між собою, що добре, що не так дорого, як на базарі в місті. Люди скуплялися і купками поспішав додому, про щось весело спілкувались. Він здалеку побачив хлопчиків - близнюків, серед них йшла славна жінка, білява, сіра футболка і темно - сині шорти облягали її стан. Хлопець наче загубив контроль, хтось з дітей торкнув його за руку, -Дядьку, а сорочки білі, для школи, ще є? -Так, так, є, який розмір? – запитав і в той же час задивлявся на жінку. Вже брав гроші за сорочку, раптом один з близнюків сказав, - Дядьку Максиме, а ми маму привели, нам теж треба і сорочки, і штани, і їй блузку на перше вересня… Максим чомусь розгубився, напевно від її погляду, його наче облили кропом. Відчув, як шалено забилося серце і тепло підступило до обличчя. Карі очі, чорні брови, як в тій пісні, подумав, гарненька, цікаво, а волосся світле, а уста, то прямо , як вишні наливні. -Павлику, підійди ближче, будемо вибирати, приміряти речі, - погукала сина. За хвилин п`ятнадцять, два хлопчики мали вигляд першокласників. Максим чомусь трохи хвилювався, коли пропонував одяг. Жінка поводилася просто, наче була знайом з ним, відверто говорила, що їй не подобається. Звернулася до синів, -Ну, от і все, вкладемося в гроші, що маємо чи ні, зараз порахуємо. Ще все рівно прийдеться їхати в місто за рюкзаками та шкільним приладдям. Максим, дивився, як хлопчики уважно слухають маму, подумав, напевно їй віддам по закупочних цінах. Покупців пару чоловік лишилося, гадаю не помітять, що продаю дешевше, нехай потішиться. Неподалік лишився стояти дядько Іван, спостерігав, як справно йде торгівля, в одній руці тримав хліб, а в другій пакет з покупками, - Світланко, нехай хлопці так додому йдуть, тут же не далеко, вони ж не замурзані, недавно з річки. А рибу де поділи, встигла почистити? - Так дядьку, встигла, поки хлопці бігали звали людей, - відповіла зразу. - Ну то Максиме, давай до мене на обід, десь - то зголоднів… В мене є дещо перекусити, а Світлана принесе смаженої риби, - запропонував дядько Іван. Здається Світланою її назвав, згадав хлопець, а вона і справді, аж світиться вся на обличчі, красива, зупинив на ній погляд. Дядько Іван всміхнувся, помітив, як той дивиться на неї, підкрутив вуса і кахикнув, Максим неначе проснувся та миттєво опанував себе, - Я не гордий, запрошення приймаю, в мене теж є дещо, але попереджаю, я не п`ю. Може приїду до вас, ще не раз, адже бачу люди роблять покупки, задоволені пішли. Вона, підбирала собі блузку, все придивлялася на цінники, йому так хотілося їй сказати, що уступить ціну, пильно дивився, спостерігав за кожним її рухом. Нарешті не витримав, взяв голубого кольору, - Ось ця вам підійде! Подивіться і не дорого… Максим побачив ціну - двісті гривень, відразу продовжив, -О ні, їй ціна не така, я напевно переплутав, вона коштує дешевше, я зараз в записнику погляну, зачекайте. Розчервонівся, хвилюючись ,витягнув блокнот, придивлявся, -Ця сто коштує. Голуба, ага, я ж бачу і цінник тут не на місці. Хлопці стояли біля дядька Івана, чекли коли вже мати вибере блузку . Задоволено перевели подих, коли та давала гроші. Світлана збентежено позирала на хлопця, яскравий рум`янець з`явився на обличчі, усміхалась, зраділо взяла синів за руки, поспішила додому. Хлопчики озиралися до Максима, один із них сказав, - Давай дядьку, побачимося! Другий відразу дав в лоб щигля і вже було чути сміх. Дядько Іван весь час тільки й усміхався, хитро позирав на Максима, - А ти малим сподобався, бачу особливо Павлику. Дмитрик то більш серйозніший, а Павлик дуже ніжний, він завжди всіх жаліє. Часом побачить, як рубаю півника, чи курку на бульйон, то завжди відвернеться, аж сльози на очах, а потім з - під лоба гляне і обов`язково пробурчить –«Ви діду жорстокий! Як можна зарубати те, що сам вигодував». Але рибу ловить і майже живою чистить, як треба. Не хватає їм батьківської опіки. Ну поїхали, занадто розговорився я. -А вони такі схожі, що я не бачу хто з них Павлик, а хто Дмитрик і на зріст однакові , – підтримав розмову хлопець. - Та я по ході здалеку бачу, Павлик йде спокійно, плавно, а Дмитро, то той частіше не йде, а підскакує. Ти придивися на них, як стоятимуть поряд, у Павлика на носі веснянки густіші. Чужому й насправді здається однакові, згодом навчишся розрізняти їх, - продовжив Іван. Максим нічого не сказав, лише глянув на дядька з усмішкою і в той же час трохи замислився. Проїхали метрів триста, дід махнув рукою, - Ось сюди, ближче до паркану став, щоб було видно з обійстя. Біля відкритої хвіртки вже стояла жінка і люб`язно запросила гостя. - Оце моя половина, знайомся, тітка Катерина, - поспішив представити свою дружину Іван. Відразу де і взявся один з хлопчиків, обіпершись на хвіртку, стояв на одній, лівій нозі. Правою ж ногою весь час водив по траві і час – від - часу кидав погляд на старших. -О, Павлику, біжи погукай маму, скажи хай несе ту рибу, - махнувши рукою сказав дядько Іван. За столом нібито свято, хазяї припрошували до страв Максима та Світлану з хлопчиками. Малі задоволено смакували ковбасу великими шматками, яку поклав на стіл Максим і весело позирали на всіх. Тітка Катерина принесла з льоху холодного компоту, розливала в чашки. Хлопчики відразу, з усмішкою, цокнулися чашками і стали пити. -Бабцю, а ви дядькові Максиму в дорогу компоту дайте. Йому ж довго їхати, а раптом пити захоче, а він смачний. Напевно його жінка такий не варить, - раптом серйозно сказав Павлик і опустив голову. Всі здивовано дивилися на малого, а Максим хоч почервонів та не розгубився, відразу випалив, -Е, ні, хлопче, я хоч дядько та, ще не маю дружини. Дмитрик товкнув хлопця і кліпнув очима, - Замовчи, от тобі мама дасть! Світлана відразу почервоніла, опустила голову і пригорнула до себе сина. Прощалися біля двору, Світлана відразу пішла додому, а сини сиділи в кабіні БУСа. Вони вмовили маму, щоб дозволила проїхатися до кінця села. Тітка Катерина окрім компоту, ще й пиріжків з вишнями дала в дорогу. Дядько Іван тихо запитав, -Ну, що, Максиме, приїдеш до нас чи ні? Може не погано прийняли? Що скажеш? Потім підкрутив вуса, хитро зирнув і прошепотів, - Може часом Світлана сподобалася? Бачив, як ти кидав погляд на неї, горять твої оченята, не приховаєш…. Вона гарна жінка і молоденька, і хазяйка, варта бути щасливою…. Від несподіванки в Максима округлилися очі, він не чекав такої розмови. Миттєво почервонів, піт виступив на чолі, поправив трохи змокрілого чуба, а потім весело, але тихо, - Хм… Гарна, гарна, хіба я сказав погана… Славна молодиця і рибу приготувала смачно. Дякую вам за все. А приїхати, то обов`язково приїду, через кілька днів, так собі думаю. Мабуть проїхали з кілометр, чи півтора, вже виднівся знак назви села. Хлопці, як два полохливих горобчики виглядали з вікна, тішилися, що покаталися. Максим відкрив двері, -Ну все, обережно виходьте, бувайте мені здорові! Дмитрик виліз першим, як козлик поскакав, розмахував руками, а Павлик, підтер носа, притулився до грудей Максима, -Ти класний дядько! Приїжджай до нас, я буду чекати. І мамі скажу, щоб теж тобі компоту зварила і пиріжків напекла, вона вміє це робити. В нього, аж серце тьохнуло від таких дитячих ніжностей і розмов. За ці дні добре виснажений і зморений, але радісний, Максим повертався додому. Вражений подіями, і всім побаченим, чомусь не мав спокою, якась жаринка гріла під серцем. Він намагався уважно придивлятися до дороги та перед очима сором`язливий погляд Світлани. Думки роїлися, згадував її миле личко і поведінку Павлика, який же він милий і цікавий хлопчик, і беззахисний. Вечоріло… Максим в своїй кімнаті за столом підраховував статки, щось наспівував під ніс. До кімнати зайшов батько і здивовано до нього, -Дивина, в тебе щось сталося? За стільки часу вперше бачу тебе таким веселим. Що зняв гарний перший куш? Справився! Бач, а хвилювався, молодець! - Так, тато, все гаразд, через день чи завтра поїду на Одесу, за товаром для дітей. Батьки до школи, ще малих не зібрали, тож варто, ще крутнутися, бо навчальний рік на носі, - відповів. -Гаразд, сину, тільки будь обережним, це гроші, справа серйозна, - батько похлопав його по плечі і хотів вийти. Він уважно дивився на батька, не знав, як поступити сказати, чи не сказати, що має на душі та все ж взяв його за руку, ,- Ти маєш час поговорити, так по-секрету, поки мами немає вдома? -В тебе таки, щось сталося бачу. Давай викладай, а то і справді, десь через хвилин двадцять прийде, пішла до подружки. Їх розмова затягнулася, Максим розповів, що познайомився в селі з людьми, які добре прийняли, нагодували й напоїли, ще й в дорогу з собою дали. Не зміг змовчати за Світлану, розповів за її синів, поділився сокровенним, що його бентежило, що напевно та Світлана його доля. Батько придивлявся на сина, як він емоційно про все розповідав, усміхнений кивнув головою, - Це напевно кохання з першого погляду сину, розберися в собі добре. А вона про це знає? Ти дав, якийсь їй повід, привернув чимось увагу окрім торгівлі? -Ні! Ні тату! Звичайно я не поспішаю та чи втримаюся, - сказав тихо, трохи задумуючись. -То, що діти, це велика відповідальність синку. Звичайно мама буде ґвалт кричати, але ти ж її сюди не привезеш. Хіба, що коли квартиру купиш, ти ж вже трохи грошенят маєш, з нами все рівно жити не будеш. Та і в тридцять років ти вісімнадцятилітню не візьмеш, бо з роками піде гуляти. Це життя, інколи важко зробити вибір і проти долі не підеш. Тобі вирішувати, мамі поки що ні, ні! Чим пізніше взнає тим краще, змириться, куди подінеться. Я її поступово підготую, як пропадатимеш раптово, скажу, що в селі котрусь зустрів, сподобалася, а там, все якось вирішиться, - закінчив розмову батько. Було чутно, як клацнув в дверях замок, батько приклав вказівного пальця до уст і вийшов. Підкрадалася ніч…. Ясний місяць зазирав в вікно.. Максим, обійнявши подушку засинав, ніжачись на м`якій перині. Часом на обличчі з`являлася усмішка, пригадував моменти спілкування з новими знайомими. У Світлани цього вечора довго світилося. Поки перед сном помила хлопців, ті дразднилися один з одним, скакали по хаті, наче в них десь засіло шило. Нарешті, як завжди, у ліжку поцілувала кожного в чоло, прикрила легким простирадлом, - Ну все, досить гомоніти, спіть сказала! Згодом сама вклалася в ліжко. Як добре, що є своя кімната, подумала, як добре, що бабуся зробила їй такий подарунок, а то не знати, як взагалі б жила. Позирала в вікно, здавалося і сон десь пропав, намагалася порахувати зорі. Аж раптом почула розмову синів. Дмитро майже шепотів брату, -А тобі, бачу, сподобався цей дядько Максим, як і мені. - У гу! А, що і красивий і каже не жонатий, напевно не п`є горілку, як наш тато пив, я добре пам`ятаю це. От би нам такого тата, он у Ігоря порядний, не п`є і любить його, - ледь хриплим голосом сказав Павлик. -Слухай, а давай його перевіримо, що за один, на вид добрий, а так, хто його знає.. Давай підготуємо молоток і довгий, товстий цвях, – запропонував Дмитрик. -А це для чого? - перебив його брат. - Ха! Проб`ємо колесо, залишиться ночувати у нас в прихожій, будемо бачити злий він чи добрий, - продовжив Дмитрик. - Ти, що, дурень?! Не підходить, багато замороки буде йому. Давай краще запросимо його порибалити з нами. Розповімо, як гарно ловиться риба, ще й часом попадається велика, що треба йти рибалити на світанку. Ось так зробити, - запропонував Павлик. - Ага, а потім мама юшки наварить, вона в неї смачна виходить, може сподобається, ще раз приїде, - продовжив Дмитро. Світлана уважно прислухалася, хотіла почути кожне слово та після слів Дмитрика ледь не розсміялася і гучно сказала, -Хлопці, що за бурмотання? Ану вгомоніться! Спіть нарешті! Через чотири дні Максим їхав на село, якесь відчуття радості переповнювало душу. Він відразу посигналив біля дядька Івана, той з обійстя махнув рукою в напрямку магазину, дав зрозуміти, що побачив, щоб їхав далі. Він попав на відкриття магазину, декілька чоловік стояло під дверима. Доволі повна жінка, років сорока п`яти, тримала ключі і замок в руках, трохи незадоволено сказала, -О! Це напевно приїхав ваш хвалебний торгач…. Побачу я, що в нього за товар та які ціни? Бо розхвалили на все село… Максим цього разу привіз майже все для школи. Діти і дорослі вибирали рюкзаки та, ще дещо. Хлопець чекав на дядька Івана і сам не знав чому, але трохи хвилювався, адже ні близнюків, ні Світлани не було видно. На свій смак, приховав два кращі рюкзаки для хлопчиків, тому весь час і позирав на дорогу. Через години три, побачив, як Світлана з синами спішила до БУСа. Малі, підходячи ближче, всміхалися і привітавшись, зазирали в очі Максиму. Він не витримав і запитав Світлану, -А де це дядько Іван, може прихворів, що не йде? Зашарілася, намагалася не дивитися прямо, наче ховала свої красиві очі, ледь - ледь почервоніла, - Та він нас підмінив, ми сьогодні з хлопцями корів випасуємо, наш день. Оце відправив, щоб могли дещо купити, тоді вже підмінимо його. Говорив, що теж хоче побачитися з тобою, тож прийде. Дітям сподобалися рюкзаки, вони заповнили їх шкільним приладдям і швидко поспішали додому, водночас позирали на Світлану, яка суворо дивилася на них. Тільки Павлик розгублено помахав рукою, коли купили потрібні речі. Їх поведінку можна було зрозуміти, адже мама провела з ними серйозну бесіду, про їх поведінку з чужим дядьком. Сонце припікало.. Товару залишилося мало і покупців вже не було, Максим збирався їхати додому. Настрій був трохи кепський і сам не зміг зрозуміти чому так. З перевулку побачив дядька Івана і одного з хлопчиків, який йшов поруч з ним. -Ну, встигли, привіт! - дядько Іван подав Максимові руку. -Бачиш, Павлику, а ти хвилювався. Все добре, зараз подивимося, що нам дядько привіз? Він давав товар, який хотів дядько Іван, а гроші не взяв, відмовився, спираючись на той обід, минулого разу. - Жарко їхати, залишайся хоч до вечора. В мене БУСа заженеш на обійстя, пообідаємо, відпочинеш, а потім поїдеш. Куди спішити, говориш не одружений … Аж тут не витримав Павлик, він весь час спостерігав за старшими, зморщивши трохи носика, примруживши оченята голосно вимовив, - Дядьку, у нас так в річці риба добре клює, можете порибалити… -А й справді, заночуєш у мене, а раненько можна і на рибалку, батькам рибки привезеш, тільки передзвони їм, щоб не хвилювалися, - запропонував дядько Іван. Вже вечоріло… Здалеку було чути, як поверталися корови з пасовиська. Корова дядька Івана заходила на своє обійстя, Дмитрик і Світлана здивовано дивилися на Максима, той наче виправдовувався перед нею біля хвіртки, - Та я, це вирішив порибалити тут, у вас. Може хлопців раненько відпустиш, хай покажуть де добре клює, вони ж напевно знають. Світлана зирнула на Павлика, який стояв поруч с Максимом, побачивши в очах сина радість, не могла відмовити, -Ну гаразд, вони рано тебе розбудять, це такі завзяті рибалки, що повстають не світ, не зоря, як кажуть. Сини Світлани, напрочуд, були слухняні, швидко вклалися спати. Вона сиділа біля вікна, дивилася на зорі… Тітка Катерина і дядько Іван не вмовили Максима залишитися в хаті, він вирішив спати в БУСі. Та сон не йшов.. І сам не знав, що з ним робиться, але ноги привели до обійстя Світлани. Це ж зовсім близько, метрів п`ятьдесят, не більше. Серце шалено стукало в грудях, за парканом росли високі рожі, але було добре видно при відкрите вікно надвір, адже в кімнаті світилося. За білою вибитою шторою побачив її . Кілька хвилин наче завмер, не міг відвести очей. Здавалося один крок і дотягнувся б рукою обійняти, доторкнутися до вишневих уст, які так манили. Та стільки ж стояти, слухати мелодію цвіркуна і далекий гавкіт собак? Його нерішучість часом бісила та цей раз терпець урвався, нахилився через паркан, загавкав пес, привернув її увагу. Вона декілька секунд розглядала, хто б там міг бути. Коли ж впізнала наче завмерла, відчула по тілу тепло й мале тремтіння і часте серцебиття, не вагаючись вийшла надвір. Хто знає, чому так буває… Коли наче магнітом тягне молодих людей один до одного. Чи то кохання, чи пристрасть, яку не можна зупинити.. Сп`яніла… Можливо від поцілунків, чи може від запаху сіна, в якому потонули обоє. З-за навісу із шиферу виднівся, переливався блідий місяць, наче підглядав за ними. Десь здалеку чути цвіркуна і тихий шепіт на вухо, -Ти така солодка, я загубив голову… Обійми мене, по - сонячному зігрій, я так хочу цього… Він, ще довго воркував біля неї, як голуб біля голубки - вона підкорилася цим умовлянням, відчула себе коханою жінкою… Сіріло… На сході небо вкривалося фіолетовими і золотисто - рожевими кольорами. Все частіше півні заводили пісні, переспів линув, то з одного краю села, то з іншого.. Світлана поклала, руку на чоло, - Максиме, підіймайся, зараз хлопці повстають, йди, щоб ніхто не побачив, у нас в селі люди рано встають. Він занурився між її перси, поцілував, - Нехай бачать… Ми одружимося… Що тут поганого. Наче током пройняв все її тіло, відразу сіла, кров вдарила в обличчя, - Ти гарно подумай, у мене ж два сина… Ти їм подобаєшся, але взяти такий тягар на свої плечі, ти ж такий молодий… - Який там молодий! Минулого місяця відсвяткував тридцять років, не хвилюйся, одружений не був, дітей на стороні немає. Дасть Бог будемо мати спільних, ну хоча б одне дитя, підеш за мене? - поцілунок в уста. - Ми однолітки з тобою, - на ходу сказала і побігла, як дівчисько до хати, в вікні появилося світло… Всі дружно поверталися з рибалки. Дядько Іван наловив риби більше за всіх, бо сидів трохи подалі від хлопчиків і від Максима. Бо тільки й чути було розмов про машини, школу. Хлопці засипали запитаннями , то про одне, то про інше. Павлик залазив на руки до Максима, тулився до нього, зазирав в очі, усміхався і часом поправляв йому чуба. Весело за обіднім столом… Дядько Іван і тітка Катерина, переглядалися між собою, позирали на Світлану і Максима, коли ті наче завмирали при погляді один на одного. Пройшло кілька днів. Пізній вечір…. Максим стояв навпроти дзеркала, приміряв новий костюм і білу сорочку, -Тато, ходи на хвилинку, порадь яка краватка підійде краще. Мати здивовано глянула на чоловіка, -Він, що на побачення йде? В таку пору? То вже ж пізно.. Відразу поспішила до сина, за нею слідом, покачуючи голову, кліпаючи очима йшов чоловік. -О, тато,! А мами вже не треба, тож вже пізно, одинадцята! Куди в таку пору можна йти? – запричитала заходячи в кімнату. І відразу сіла в крісло. Відкопилила губу, ледь скривилася, здавалося зараз потечуть сльози, - Легеню мій, синку, такий красень! Та хіба так пізно безпечно йти десь? -Так, мамо, без сліз! Найшла легеня, я вже чоловік! Ти, що забула скільки мені років? Краще порадьте, яка підходить краватка. Батько, подав краватку, яку підібрав на свій смак, всміхнувся, - Ось ця підійде! Що обновився трохи, це не завадить до свята. Мати, аж підскочила з крісла, взялася руками в боки, сердито зміряла сина з ніг до голови, - До якого, ще свята? Що приховуєте? -Ти, що забула, тож скоро перше вересня ,- помітив син. - Тфу,з вами! Позираєте один на одного, всміхаєтеся, я думала якесь інше свято. Ага… То це ти вирішив в школу навідатися, що з однокласниками домовився зустрітися? - запитала сина, обома руками гладила плечі, наче поправляла жакет. -Це мамо гарне свято, ти ж знаєш. А про те, що ти подумала, гадаю можливо через пів року, а може через рік, але обов*язково збудеться, - з усмішкою на обличчі сказав син. -Чуєш, старий, ти знаєш хто вона? Чому мовчиш? Чия? Я їх знаю? - хитро заглянула в очі чоловікові. - Ні мамо, це буде сюрприз, він нічого не знає і не бачив її, ще не час. Але гадаю, рішення своє не зміню, одружуся нарешті, ви ж цього так давно хотіли. І ніяких більше розмов, на добраніч, мені завтра рано вставати. -Ох, ох, дивися сину, добре дивися, щоб не жалкував… Життя складне, щоб не прийшлося в одну ту саму річку два рази заходити, як кажуть люди. Щоб один раз і на все життя…- виходячи з кімнати, бурчала мати. Перше вересня збирало всіх до школи. Ранкове сонце привітно розкидало промені до землі, по небу де-не-де білі хмаринки. Гучно грала музика, підіймала всім настрій. Світлана з синами, як і всі інші, стояла в шерензі з першокласниками. Діти, як діти, святково одягнені, вертілися, озиралися на всі боки, в очікуванні початку « лінійки». До школи під`їхав БУС…. Максим радісно з усмішкою, з букетом троянд, підійшов до Світлани. Чмокнув в щоку, привітав зі святом, вона почервоніла, зашарілася, -Ну, що ти, так при людях?! - А що, хай знають у нас з тобою сини йдуть до школи ,тож для нас це свято. Не переймайся, все буде добре! З хлопцями привітався по-чоловічому, ті тупцювалися, з усмішкою і гордим поглядом озиралися на присутніх. То напевно для них було більше свято, ніж свято першого вересня. Очі світилися щастям, Павлик підморгнув Дмитрикові, щось прошепотів йому на вухо. Відразу одночасно взяли Максима за руки, весело, демонстративно поглядали на всі сторони. Наче хотіли всім показати, що біля них є чоловік, який здатен їх захистити і любити.

ID: 772154
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.01.2018 09:33:24
© дата внесення змiн: 19.01.2018 10:01:19
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 22 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: НАДЕЖДА М., Валентина Ланевич, Любов Іванова, ТАИСИЯ, Ніна-Марія, Евгений Познанский, Haluna2, Ганна Верес, Веселенька Дачниця, Світлая (Світлана Пирогова), Михайло Онищенко
Прочитаний усіма відвідувачами (420)
В тому числі авторами сайту (39) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Tania Burgart, 08.07.2018 - 21:33
дякую за запрошення. І ще повернуся. Дуже гарно! 12 22 22 22 31
 
Ніна Незламна відповів на коментар Tania Burgart, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Завжди буду рада. Успіхів Вам! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Вітер Ночі, 11.02.2018 - 16:24
give_rose 19 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар Вітер Ночі, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Рада,що завітали. Нехай щастить!!! 21 22 22 give_rose
 
Любов Іванова, 04.02.2018 - 20:24
Оце краса... Краса душі людської, краса відносин, краса кохання!!! 12 12 12 16 42 16 43 16 flo34 flo36 flo34 flo36 flo34 12 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
О! Щиро дякую! Такий теплий відгук гріє серце й душу. 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Коток Оксана, 03.02.2018 - 18:32
Видно, що у Вас щире серце, коли пишете такі чудові твори з щасливим кінцем - значить бажаєте всім добра! 12 12 flo23 flo23 flo23
 
Ніна Незламна відповів на коментар Коток Оксана, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Оксаночко.Не завжди так,бо пишу так,як в житті в людей все відбувається.Рада,що читаєте. Всього найкращого Вам!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Haluna2, 28.01.2018 - 17:21
Дуже цікава захоплююча історія! give_rose give_rose give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Haluna2, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Рада,що завітали. 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Lana P., 26.01.2018 - 16:04
з цікавістю читаються Ваші твори 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Рада,що читаєте.21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Дякую Вам, Ніно, за майстерність зацікавити читача. Вашу прозу читаю, наче п'ю джерельну водицю.
З великим задоволенням добавлю в обране.
 
Ніна Незламна відповів на коментар Веселенька Дачниця, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую за теплий коментар! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Ірин Ка, 21.01.2018 - 22:16
Після Вашого оповідання стало тепло на серці! Дякую Вам! 16 12 12 12 smile
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ірин Ка, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дяку,сонечко! Рада,що читаєте твори.
Успіхів Вам!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
ТАИСИЯ, 21.01.2018 - 12:50
А ведь не просто новую жизнь сложить!!!
Как песню - тоже не легко сложить...
Но там ,где наша НИНА появилась...
По волшебству - семья счастливая сложилась...
И эта проза - хороша! Поёт душа! 39 39 16 16
love11 flo36 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар ТАИСИЯ, 01.01.1970 - 03:00
Ах,скажу Вам не тая
Большое спасибо ТАЯ!
За поддержку,за вдохновение
И за хорошее настроение!
Очень рада,что читаете прозы
Я дорогая, подарю Вам розы
give_rose give_rose give_rose
Успехов Вам я пожелаю
Как всегда в гости приглашаю! 21 22 22 16
 
Zarina, 20.01.2018 - 19:51
Дуже сподобалося 12 12 12 16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Zarina, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Рада,що завітали. Успіхів Вам!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Чудово. Майстер є майстер. give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Георгій Грищенко, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! 21 22 22 give_rose
 
п.Ніно,Ваша проза завжди до душі.І таке оповідання завжди захоплююче. 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Володимир Олійник, 01.01.1970 - 03:00
Дужедякую! Завжди Вам рада.Нехай щастить!!! 21 22 22 give_rose
 
Миколай Волиняк, 20.01.2018 - 11:13
friends friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар Миколай Волиняк, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 22 22 give_rose
 
Дуже гарне оповідання, Ніно! 12 16 16 22 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар Валентина Ланевич, 01.01.1970 - 03:00
Я вдячна Вам,що читаєте.Успіхів Вам і натхнення!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose give_rose give_rose
 
Капелька, 19.01.2018 - 22:56
Гарна розповідь!Не дарма мовленно:"Женское счастье
-был бы милый рядом." 16 16 А тут-Кохання з першого погляду і двоє сердець знайшли одне одного!І усе буде гарно у них і їхніх дітей і батьків,коли є справжнє кохання! 16 42 43 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Капелька, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!Рада,що знаходите позитив .Це ж прекрасно,коли немає дітей сиріт,незваючи на обставини..Вам успіхів і натхнення! Всього найкращого!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Нові твори