Вдихнувши темінь, ледь відсьорбнеш тиші,
Розпластано влягаючись у ніч,
А десь у шпарці зашкребеться миша,
Лиш то не миша, знаю, певна річ…
Отам в леткім, безвимірнім етері
Удавано галактики мовчать,
Тамтешні, світло сіють - контра … сперо…
І дивляться очицями вовчат.
Із мороку ковтнеш клубок повітря,
Із рою висмикнеш з думок одну ,
Джмелітиме, шукаючи, де світло?
І знайде біля скроні сивину.
Намацаєш дверей холодну клямру,
За ними ж - лиш спороховілі сни,
Щоночі хтось їх надсилав задармо,
Чому ти в них, ніхто не пояснив…
Вікно прочинеш, впустиш перший ранок
Досвітньої печальності зими,
Спровадиш ще один часу уламок -
В минулий рік, в прийдешні сни німі.
Цікавло, Ляно! сподобалось... 
