Нахилилася над річкою калина.
Умиває своє личенько верба.
Тут щораночку по воду йде дівчина.
Ой, яка ж у неї усмішка ясна!
Ой, дівчино! Ти дзвінка,
мов те джерельце.
Ніжна, світла, ясна зіронько моя.
Полонила ти навіки моє серце.
В сині очі закохався я!
А в руках у неї гарні два відерця.
А в очах її завжди цвіте весна.
Наберу я їй водиці із джерельця.
І засяє знову усмішка ясна!
Ой, дівчино! Ти дзвінка,
мов те джерельце.
Ніжна, світла, ясна зіронько моя.
Полонила ти навіки моє серце.
В сині очі закохався я!
Нахилилася над річкою калина.
Умиває своє личенько верба.
Тут щораночку по воду йде дівчина.
Ой, яка ж у неї усмішка ясна!
Ой, дівчино! Ти дзвінка,
мов те джерельце.
Ніжна, світла, ясна зіронько моя.
Полонила ти навіки моє серце.
В сині очі закохався я!
я теж закохався, Надійко.У вашу вельми народну поезію! Спиваймо її! 
