Казка про Самотність
Самотність жила на світі незалежно, сама по собі. Блукала, заглядаючи до людей, і поселялося там, де її ніхто не чекав. Раділа кожного разу: привласнила собі ще одну Душу. Одного разу побачила вона у відкритому вікні двох. Начебто жили вони разом, ходили будинком, сиділи за одним столом, але ... в очах у них згасла радість. Подумала тоді мандрівниця середнього роду:
- Добре тут, тихо, тінистий сад навколо будинку відокремлює їх від світу, розмови вони не ведуть, бродять самі з кімнати в кімнату, як тіні. Навіть кіт рудий спить цілими днями, не нявкне ... Благодать. Мені комфортно буде з ними, спокійно.
Чи не помітили двоє, що поруч стала жити чужа для них істота. Нікчемне створіння, а панує. Забирає бажання, подих вивідує: чи не здригнеться рука, чи не стиснеться серце, не потеплішає погляд. Байдужість протягом днів і ночей, в правильність розкладу життя покладена, і ніщо не порушує монотонність часу: день за днем - сталість метронома.
Він до пізньої ночі вивчав свої папери, багато читав, іноді курив у задумі, виходячи на балкон. Все дивився кудись у далечінь. Може, в минуле заглядав, де було все по-іншому? Вона писала, засидівшись біля монітора. Кава схолола, забута. Погляд теж втух, зачепившись за якусь точку в просторі. Тоді завмирала вона. Що бачила перед собою? Може, в минуле заглядала, де все було по-іншому?
Самотність швидко прижилася на новому місці, було пребагато вагань: чи не помилась у виборі. Схоже, ці двоє не збиралися не тільки від неї позбутися, але навіть не замислювалися, хто там третій між ними раптом "завівся". Вона зовсім знахабніла: влазила в усі закутки будинку і затишні місця саду ... - відчувала себе господинею. Але одного разу ... Він приніс оберемок бузку. Дістав з верхньої полиці старовинну вазу, поставив цю «незвичність» їй на стіл, поруч з монітором. Тонкий аромат поплив кімнатами ...
Вона відкрила, як зазвичай, двері своїм ключем. Переступила поріг і зупинилася, відчула: що - щось змінилося. Що? Бузок стояв на столі, пахнів, як в тому минулому, коли все було по-іншому ... Притулилася до одвірка, ослабшавши на мить від несподіванки цього натюрморту. Будинок раптом наповнився звуками: свистів чайник на плиті, википить. Нестямно нявчав кіт, випрошуючи у господаря щось на кухні, радіо поділялося новинами ...
Самотність сиділа в кутку, насупивши брови, спостерігаючи цей рух в будинку. Розуміло, бідолашна: знову мандрівка по світу їй належить, тут спокою їй вже не буде.
- Розбирайтесь ... тут без мене, - буркнула невдоволено, ковзнувши повз неї в відкриті двері, повіяло холодом на прощання. Грюкнули голосно вхідні двері.
- Ти втомилася? Я сьогодні раніше тебе з роботи ... Ось, вирішив ... - він вийшов з кухні, очі його були стривожені і радісні одночасно.
- Ні, не втомилася, я впізнала тебе ... того, колишнього ... Сталося що з тобою сьогодні? - зробила крок до нього.
- Сталося, звичайно. Не сьогодні, давно, коли тебе зустрів. Бузокова алея тоді пахла до запаморочення, пам'ятаєш? Не стій в дверях, на протязі. Он як двері грюкнули, - руки його були теплими, рідними ... Тільки він один міг так волосся торкнутися, що серце завмирало миттєво, а потім ...
Потім вони розберуться, як не вистачало їм увесь цей час один одного.
- Ще й протягом обізвали на прощання, - фиркнула Самотність, озирнувшись, втрачаючи вже інтерес до цих двох, згадало раптом ... головне ... спантеличело було знову: де б світло після півночі побачити і зрозуміти: в цьому будинку тиша, і ніхто не помітить нову мешканку. Але ж поселяється вона поруч з мовчазної згоди нашої. Хіба не так?
ID:
757346
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.10.2017 05:08:02
© дата внесення змiн: 27.10.2017 05:08:02
автор: Калиновий
Вкажіть причину вашої скарги
|
