Він вистрілив. Порожньо. Думка.
Чому я ще тут? Що не так?
Час - точно жувальна гумка.
Наївся його уже всмак.
Знов постріл. У відповідь - тиша.
На лобі виступив піт.
А темрява - все густіша.
Від щастя лишився лиш слід.
І постріл. І пусто. І сльози.
З грудей виривається крик.
Він не вірить в пусті прогнози.
Благає, щоб світ раптом зник.
Стріляє. Знов ненависть. Тихо.
Вмирають нервові клітини.
І страх вже не крутить у вихор.
У пам'яті темні світлини.
Ще спроба. Ще постріл. Все марно.
Чекає. Не плаче. Мовчить.
Здавалося б жив не бездарно.
Та не міг зловити і мить.
Останній шанс. Зараз - ніколи.
Направив дуло на ціль.
І постріл. І куля. Навколо
Розлився лиш чорний біль.
Життя потихеньку минає.
Та як би там не було.
Ніхто напевне не знає
Чи випаде саме зеро.
