Вічність-це багато чи мало?
На що схожа брехня? На білий саван смерті? На слизьку стежку з льоду обману? Хитко. Холодно. Правда - безвихідна. І не хотів би гіркий смак її пізнати, але судилося випити її до дна. Тоді падіння неминуче із п'єдесталу того, хто добрий був ще зовсім недавно, кого поставив ти його довірою. Затремтить серце пораненого птаха, думка буде шукати порятунок:
- Ні, бути цього не може, це сон, і я зараз прокинуся тим, колишнім, коханим, який вірить, а лід розтане ...
Але обману білий саван вже душі торкнувся, тримає. Зрозумілим стане: замерзає серце-це залишає їх любов. Не може бути вона подругою брехні. Тоді зашепоче тобі розум:
- Відпусти, прийде любов інша, друга,третя. Кажуть же люди: буває вона першою, останньою, тобто не однією ..., - задля порятунку так заговорить він, бо є раціональним.
- Може ти правий, розумію, лише для мене ця любов-єдина, на множинність міняти її не стану і на решту дріб,язок не візьму.
Люди стверджують і інше: ми повертаємося на землю через деякий час. Вона запам'ятає його погляд. Він - звук її кроків. Чи зуміють вони стати тим, ким вони могли бути один одному, але не стали в цьому житті? Розлучатися можна, не прощаючись, нової зустрічі чекати, нехай, через століття. І якщо ж биття серця в унісон один одного пам'ятати будуть, знайдуться й на інший стежині.
Як часом лукавити просто, брехня забавою дитячою здається, грою. Або ж може людина влаштована так: втратити перш треба любов, потім цінувати і чекати її знову лише ... вічність.
