Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Подвишенний: Чому зрада найбільше «трощить» людину? - ВІРШ

logo
Олександр Подвишенний: Чому зрада найбільше «трощить» людину? - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Чому зрада найбільше «трощить» людину?

Олександр Подвишенний :: Чому зрада найбільше «трощить» людину?
	Василь Шкляр відомий українському читачеві своєю любов’ю до охудожнення історичних подій. Письменник зазвичай обирає масштабні полотна, на фоні яких можна розгледіти не лише становлення Української держави, а й індивідуальну боротьбу і психологічний розвиток окремих постатей.
	Національно-визвольним змаганням 1917-20 рр. присвячені романи «Залишенець», «Маруся». Крім цього, у книзі «Чорне сонце» Шкляр розмістив окреме оповідання «Дума про братів азовських», що перегукується з драматичною поемою Ліни Костенко й оповідає про воєнні будні бійців полку «Азов». 
	До Дня незалежності України у 2017 р. автор видав роман «Троща». З діалектного мовлення «троща» означає очерет, проте в романі назва набуває сакрального значення, адже символізує те, як нищиться людська доля в епоху війни. Характерно, що головний персонаж роману, вояк Української повстанської армії, залишається анонімним аж до останньої сторінки. Подекуди, коли найбільше співпереживаєш його негодам, хочеться взяти хлопця за плече й мовити: «Тримайся, друже, ти не сам, ти не забутий!» Проте насправді виходить зовсім інша, жорстока реальність, позаяк і донині повстанські могили нерозпізнані або вкриті плитами з написами: «Здесь лєжат прєдателі Родіни… украінскіє буржуазниє националісти» тощо. 
	Шкляр у сатиричній формі описує радянського «кишенькового» публіциста Калістрата Кропиву, який вважає себе геніальним і думає, що його слово жалить незгірше кропиви. «Далі автор статті з чудернацьким псевдонімом Калістрат Кропива плавно переходив до історичного екскурсу про бандерівців, які так ненавиділи свій народ, що вкидали у криниці немовлят, розпорювали животи вагітним вчителькам, різали комуністів, вішали невинних мирних колгоспників». Хіба не так зараз працює російська ідеологічна машина? Вона увібрала в себе найкращі бузувірські методи й упевнено застосовує їх проти власного й українського населення. 
	Жорстоке, майже тваринне ставлення комуністів змушувало повстанців вдаватися до крайніх заходів – ніхто не мав потрапити до рук ворогу живим. Їх кредо полягало в тому, аби «померти славно», як воїни, а не як раби, тому остання куля чи граната-репанка була наготована для себе. Протагоніст твору згадує, що «для кожного з нас найстрашнішим було – це не зовсім смерть. Найстрашнішим було  втрапити до більшовиків живим. Лякали не так тортури, як те, що в нестямі від нелюдського болю, на межі божевілля ти можеш заговорити. Тому вже не злічити підпільників, котрі у хвилину безвиході покінчили життя самогубством». Ці Лицарі Духу віддавали своє молоде життя за ідею та побратимів, адже вимоги конспірації вимагали ретельного дотримання правил, і при жодних обставинах ворог не мав права дізнатися якусь таємну інформацію про повстанську мережу.
	У 1947 році, коли УПА пішла в підпілля, настали скрутні часи. Людей тероризували більшовики, цілі села висилали до Сибіру, відбувалися численні провокації, щоб налаштувати місцеве населення проти своїх захисників. Тоді й активізувалася роль внутрішньої Служби Безпеки ОУН, яка зайнялася чисткою кадрів та ліквідацією зрадників у збройних лавах та тилу. Автор справедливо описує правду, говорячи, що вояки УПА по-звірськи вбивали ворогів, але на те були свої мотиви. «Так, методи були жорстокі, подруго Волошко, - звертається протагоніст до своєї посестри, що зрадила Організацію, - як можна було діяти інакше в той час, коли нас лишилася жменька, а через одну зраду падали десятки людей?» Узагалі тема зради наскрізно проходить роман. Святої клятви не стримали провідник СБ ОУН Клим, згодом на брехню ворога повівся очільник групи зв’язку над річкою Стрипою Стодоля, а за ним пішли його брат Сум, кохана Волошка, сестра Веселка, вуйко Гак та інші. Бачимо, як зрада липкою павутиною обліпила всіх і кожного, проте як зазначає автор, «зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати». Зрада – це найгірше відчуття, адже воно робить колишніх товаришів ворогами, кидає на них тінь, не дає спокійно заснути, коли хтось важко дихає поруч.
	Тим не менш, лісове життя не обходиться без кохання: Місько кохає Марійку-"Веселку", Броз і Стодоля залицяються до "Волошки", а головний герой зітхає за ковалевою донькою Зосею. Кожної весни, коли після задушливого, спертого повітря криївки солодко вдихаєш на повні груди - хочеться жити, кохати, боротися за своє щастя!..
	Василь Шкляр вдається до психології, намагаючись відійти від заідеологізованих підходів до прочитання історії, поділу на чорне й біле. Протягом роману бачимо, як українці, запеклі повстанці зраджували своїх побратимів, а так звані москалі, українці, що пристали до московитів, роблять гуманні й обмірковані вчинки. Так, наприклад, коли Стодоля «вломив пункт зв’язку над Стрипою» й червоноармійці лавою пішли прочісувати болото, протагоніст дивом вижив від ворожої кулі. Його врятував лейтенант-краснопогонник, який побачивши сховок, повів групу далі. «Мабуть, мені трапився українець-східняк, який міг і не співчувати нашому рухові, але не хотів проливати братньої крові», розмірковує головний герой, відчуваючи вдячність до свого рятівника. Або Микола Петрович Довбня, який уже в 70-і рр. ХХ ст., коли герой відбув «стандартну» 25-річку в таборах, допоміг останньому отримати паспорт, житло і втриматися на плаву. За такий вчинок, начальник цеху міг не просто втратити посаду, а й узагалі загриміти за ґрати, однак перш за все він був людиною!
	Одним із аспектів, чому боротьба ОУН-УПА не увінчалася успіхом, була байдужість, а інколи і слабкодухість Заходу в українському питанні. Перебуваючи у вигнанні на власній землі, українські патріоти очікували, що Англія та США розпочнуть війну проти тоталітарного СРСР, однак, як ми знаємо, цього не сталося. Як зауважує персонаж твору, «старушенція Європа любила теревені про демократію та права людини, але вкривалася холодним потом, коли їй нагадували про Українську Повстанську Армію». Бачимо, як гучні західні ліберальні цінності нишкнуть перед імперіалістичною, грубою та жорстокою тиранією Кремля. Та незважаючи на це, опір УПА тривав до 60-х рр. ХХ ст.
	Роман «Троща» завершується натомість життєствердно. Попри всі смерті та нещастя, переживши тортури МГБ та сибірські табори, протагоніст опиняється на чужині. Його постійно переслідують «хлопці в чорних плащах», а він змушений працювати на надважкій роботі на заводі, щоб вижити. Проте Господь посилає йому сил, він знаходить собі дівчину Стефу, з якою згодом одружується. Начальник Довбня таки вибиває йому квартиру в кооперативі, позичаючи на неї 1000 рублів, а це сума на той час чимала. Однак головного героя до останнього мучить думка, а хто ж тоді зрадив? Хто віддав у жертву своїх побратимів? Хоча й загинули зрадники Клим, Стодоля та його родина, їх ліквідували чи ЧА, чи СБ ОУН, байдуже, проте щось ще було не розкрито… Розгадка видається майже фантастичною, але не тоді, коли «зрадник Батьківщини» зустрічає на цвинтарі жінку з минулого, яка з синіми-синіми очима, повними неба, садить квіти на могилі свого чоловіка, який, на думку повстанця, загинув тридцять літ назад у лісі, а натомість зробив успішну кар’єру вже в новому амплуа червоного капітана в радянській контррозвідці…

ID:  748445
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.08.2017 17:50:24
© дата внесення змiн: 30.08.2017 22:30:46
автор: Олександр Подвишенний

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (497)
В тому числі авторами сайту (4) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
x
Нові твори
Обрати твори за період: