Я усміхаюсь, хоча серце плаче
Тебе не хочу віддавати часу,
Який все тягне у минулий вимір.
Я хочу, Сонце, щоб ти завжди була
Ось тут, де зараз простягаю руки,
Та прагну в тобі Всесвіт пригорнути,
До цих грудей, у цій щемливій миті,
Яку дарує почуття до тебе,
До тебе, люба, моя ніжна пташко,
Моя голубко, воркотливе диво!
Я усміхаюсь, дивлячись на тебе,
Щоб кожну риску на твоїм обличчі
Через свій зір у пам'ять свою взяти
І зберегти як скарб свій найдорожчий!
Повір, кохана, в світі цім не маю
Я вже нічого. Тільки ти і небо,
В яке колись я журавлем полину,
Щоб назавжди у вирій відлетіти
Звідки ніхто іще не повертався.
Не панікую! Вже зо всім змирився.
Тільки не з тим, що ти колись від мене
Ось так, як зараз, одійдеш в минуле
І вже ніколи не вернешся в днину,
Де я ще буду тяжко існувати.
Я усміхаюсь, аби ти в дорозі
Не згадувала чоловічі сльози
Та сум в очах, який липким туманом
Веселий ранок сірим обгортає,
Від чого пташки співи замовкають,
Роса стікає із трави водою,
Не виграючи діаманта блиском,
І де тополя встала обеліском
Над захороненням останньої надії.
Я усміхаюсь… ти також всміхнися
І теплим Сонцем у мій світ вернися!
13.07.2017
Ще один гарний позитивчик, Петре! 
