|
Світанок веселився різнобарвним промінням,а вище й скрізь на небі - голубіло. Ледь прохолодно, ранкова свіжість забивала подих; пахло літом, суницями і черешнями.
Назар і Оксана йшли трасою, а вздовж тягнулися пишні, старі черешні. Під ними в сріблястій росі купалися буйні трави, по них розсипані ромашки і листатий подорожник, а де - не - де колючки, вирячили голки з листя. Далі, до поля, блакитніли дзвіночки, волошки і вузенькою стрічкою тягнулися суниці.
Уже добрі два кілометри подолали - вчора назбирали в лісі багато суниць, адже цього літа вони добре вродили, оце й несли продати на базар, у містечко.
Вони дружать іще з дитинства, адже живуть поруч і різниця в віці лише один рік. Коли ще були малими, босоногі, лише в трусиках, з друзями все бігали до лісу. То в хованки гралися, а бувало підуть по суниці, блукають до півдня, приходять замурзані, зморені, обличчя червоні, а очі світяться щастям.
Як добре, що село поруч із лісом. Хоча й господарство є вдома та впораються з батьками разом з усім і гайда - знову в ліс. А там майже посеред лісу, при низині джерело, біля нього невеличкий став, він іще молодий, вода завжди холодна купатися можна було, коли серед літа спека, лише тоді прогрівалася, бо сонця мало, адже обступили навкруги високі, крислаті дерева.
А вже, як підросли, пішли до школи, то все юрбою йшли в містечко, далеченько, кілометрів сім. Та за веселими розмовами, спілкуванням, час минав швидко, до траси ж недалеко, навесні та восени, як гарна погода, ходили пішки. А взимку, коли дуже засніжить і мороз добрий прихопить, йшли до траси, а далі вже автобусом до самої школи.
Назар - білявий хлопчисько, а очі немов ліс, зеленкуваті, смарагдовими їх називають. Височенький на зріст, йому через місяць буде п`ятнадцять років. Уже вибирався в люди, як кажуть, з гидкого каченя, виростав легінь.
Хлопцеві часто доводилося бавитися з меншим братом, Максимом - йому минуло лише чотири роки. Та, що подієш, коли малий хворів, до дитсадочка не ходив, а батьки ж на роботі в містечку. Навіть було таке, що у школі пропускав уроки. Оксана частенько забігала погратися з малим, щоб Назар переписав шкільні завдання.
Оксанку він називав волошкою, бо дівчинка мала сині очі. Сама ж русява, коса заплетена колосочком. Ластовиння на носі додавало чарівності її округлому обличчю. Характером наполеглива, завжди вважала своє слово вагомішим за слово Назара. Це, мабуть тому, що одиначка в батьків, хлопець майже завжди з нею погоджувався. Часто задивлявся на неї, крадькома спостерігав, як вона із сопливого дівчиська, виростала красунею. Думки гули; копошилися, «От виросте- одружимося».
Він підстелив простирадло на траву під черешнею,
-Сідай! Відпочинь, я зараз.
Сам швидко заліз на черешню,
-Оксаночко, лови!
У прикриту рушником пелену падали черешні., блискучі, червоні. Дівчина від радості, підняла голову догори, аж запищала,
-Ой, яка краса! А пахучі! Із задоволення почал їх смакувати.
-Назаре, в цих гіркоти немає, смачні!
Він все цілив, щоб черешні падали в пелену, а вони гепали навколо неї. Хлопець зіскочив з дерева, витягнув телефон,
- Поглянь на мене! Яка ж ти красива серед черешень, ти б побачила себе з боку. Як черешнева принцеса ! Зробімо фото!О! А тепер поряд поставлю наші кошики з суницями, Ти – як подарунок літа. Ану, усміхнися до мене, усміхнися!
Оксана весела, усміхнена, кидала зачарований погляд, він ледве відводив від неї очі.
Хлопець смакував черешні й весело похапцем збирав їх у велику сумку;
-Бачиш, буде більше ніж відро, продамо. Як захочеш, можемо морозива собі купити.
-Та ні, я ж вчора з суниць зробила, справжнє, без добавок, поставила в морозильну камеру. Як повернемося додому, посмакуємо з дороги. Бачиш, як сонце зранку пригріває, буде гарний день, напевно спекотний - показувала на схід сонця.
Сонце вже добре гріло, золотило пшеницю, яку ледь-ледь колисав вітер. Як добре влітку, думав хлопець, іще рік і по школі. А далі, що далі?
- Напевно пора, поспішімо, - поспішила дівчина.
-Бачу, ти вже й ноги помила, роса ж мабуть холодна, давай витру серветкою, - ніжно дивлячись в очі запропонував Назар.
Вона відкопилила губу, усміхнено відповіла,
-А, що?! Витри!
І миттєво почервоніла, але все ж присіла на простирадло.
Він тримав серветки в руках, почав витирати ноги від низу до колін,позирав на неї. А вона усміхалася й час від часу відвертала голову в бік,
- Ну все …. Досить! Дякую!
Певний час йшли мовчки, автомобілі частіше порушували тишу, вже підходили до містечка - ще з кілометр і базар.
Люди пересувалися в пошуках ягід, вздрівши молодь забрали все відразу, оптом.
Назар й Оксана радо, взявшись за руки вийшли з базару.
-О, як добре, що ми швидко впоралися.
-А тепер що, додому? Чи хочеш, щоб я тобі, щось купив? .
- Та ні! Повертаймося, будуть ціліші гроші, як каже мама.
У місті людей було, як мурах, хтось весело розмовляв телефоном. Хтось кудись біг, поспішав, штурхався, ледь не збивав з ніг перехожих, було помітно, що це вихідний день.
Не поспішаючи, підходили до траси, Оксана раптом запитала;
- Назаре, які плани надалі? Ти,зовсім мовчиш; будеш дев`ять класів закінчувати, чи йдеш у десятий?
-Та ні, я тебе почекаю… Ти ж після дев`ятого класу плануєш поступати до Львівського техніко - экономічного колледжу, тож я гадаю, що для мене там теж місце знайдеться. Чи ти проти? Може я тобі набрид і тут, удома? - хитро позираючи, запитав.
Оксана почервоніла, бач .який хитрий, все йому так і розкажи, а потім весело запитала,
-А що? Як мама каже, куди голка, туди й нитка? Тільки в нас навпаки?
Він зненацька, взяв за плечі і поцілував у щічку, почервонів і відсахнувся, думав, що вона його вдарить.
Дівчина немов закам`яніла, а потім підвела очі до неба, махнула рукою вверх,
-Дивись! Дивись, Назаре! Пташка за нами підглядає, напевно вважає, що нам іще зарано цілуватися..
Обоє гучно засміялися, вона побігла вперед, не озираючись.
Хлопець напевно відламав шматочок щастя, був дуже задоволений і в цей момент - у момент першого поцілунку.» Яка ж вона гарна, напевно я не помилився, подобаюся їй, адже не вдарила, не прогнала». Радість переповнювала душу, на телефоні включив музику, не поспішаючи йшов, зривав квіти, збирав у букет.
Оксана раптово десь зникла, скрізь шукав її очима, пригнувся, нарешті побачив, що вона загубилася між густих гілок черешні, ледве діставала ягоди.
-Назаре, а підсади мене, може б я залізла, га? - кликала до себе.
-Е ні! Це чоловіче діло, - похитав головою.
Він віддав їй квіти й ривком застрибнув на товсту гілку. Рвав черешні, стріляв ними в неї і сміявся. Вона ж усміхаючись смакувала їх, а кісточки брала в руку, між великим і вказівним пальцями, задоволено притискала й тим же відповідала йому. Гралися немов малі діти, гучний сміх розносився далеко в поле.
Дівчина закінчила плести віночок, наділа на голову,
,-Ну що! Як я тобі?
Ромашки, волошки, дзвіночки придали чарівності, швидко зліз з черешні, знімав її на телефон.
У кошику лежали черешні, Назар сидів зачаровано дивився на дівчину. Потім раптово зблід, відчув, як шалено почало битися серце. Відчув тремтіння тіла і немов ошпарений, зірвався з місця, на ходу схопив кошик,
-Доганяй, рухаймося швидше, бо щось зовсім ми розслабилися….
Оксана здивовано роззявила рот, рукою почухала брову, знизала плечима. Ого, що це з ним?
Назар відчував прилив крові» От халепа, був би зовсім зганьбився, якби помітила, як мене зваблює». На ходу вмивався водою з пляшки, швидко віддалявся.
-А-у, мене загубив! Почекай! – крикнула.
Він відчув, що напруження відійшла, впав на траву під деревом, дивився, як вона доганяла його.
-Боїшся загубитися? Та вже ж село видно!
Вона зняла вінок, уважно подивилася йому в очі, усміхнулась,
-Ні, боюся тебе загубити.
Яскраві вогники світилися в очах. Він не стримався – за мить уже стояв біля неї… Міцно обійняв. Перший у житті невмілий поцілунок в уста, відчуття ніжності, злету в інший світ. Їй здалося, що вона не змогла дихнути, різко відсторонила його руками,
-Ти, що здурів?! Назар!
А потім свій гнів неначе призупинила і вже спокійно,
- Якщо ти хочеш, щоб ми зустрічалися, я скажу «Так» , але ніяких поцілунків, чуєш - зовсім.
Він, стояв перед нею, як першокласник перед вчителькою, чекав покарання, а потім усміхнувся й запитав,
-І навіть на день народження не можна буде поцілувати? Так не чесно, не будь така сувора….
-Ну хіба… Може… На мої шістнадцять…
Він взяв її за руку,
-Оксанко! Я терплячий,заради наших стосунків все витримаю.
Вони вже повернули на свою вулицю, здалеку, біля хвіртки, побачили Максимка. Він уздрівши їх, почав підскакувати, плескати в долоні й кричати,
-О! Наші йдуть, наші! Я перший побачив!
Почувши крик малого, до своєї хвіртки підійшла Валентина Петрівна, мама Оксани. Поставила руки в боки, трохи збуджено заговорила,
-Нарешті! Довго вас не було, - хитро позирнула на Назара. І вже до доньки,
-Гадаю, нічого не загубили! Ну, що доню кавалера запрошуєш на морозиво?! Вчора ж так старалася, повторювала, що це для Назара…
Оксана почервоніла, опустила голову, а хлопець привітно усміхнувся до Валентини Петрівни, а потім присоромившись, відвів погляд на Максимка, який уже стояв поруч й уважно слухав про, що говорили старші. Хлопчик потягнув Оксану за спідницю,
- А про мене що забули? Я теж хочу морозива, я ж родич….
Від цих слів, усі весело засміялися й усміхнені йшли до хати….
18.06.2017.
ID:
740332
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.07.2017 09:03:42
© дата внесення змiн: 06.02.2021 10:23:00
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
