Час не гоїть рани
Хіба що дрібні порізи на шкірі,
Але не в душі...
Вони кривавлять часто,
як тільки вітер стає західним та солоним
Час не знає жалю
Він нейтральний як вода чи повітря,
І те, що вчора було втратою,
Згодом вигорить в полум'ї ватри Нового дня
Час не спішить
Йому байдуже до того,
що ми ловимо його в тенета,
Хапаємося обіруч за хвилини,
А він все ж вислизає
І далі собі йде
Час це якась химера вигадана
І доведена наукою,
А ми возвеличуємо його,
Тратимо, втрачаємо -
Як кому і як коли
Тож візьми Свій годинник
Зупини
І дивися як шкіра,
Як душа,
Як думка
Змінюються -
Живи
Без часу,
Живи
Поза ним,
Твій відрізок буття
Однак вистукує серце
Неможливе можливе
Час існує в тобі
Ти сам і є час
- серце вицокує.....
Кажуть: "Час спиняється, як серце завмирає (у захваті чи в розпачі)", - виявляється то не час сповільнюється-пришвидшується - то серце.
роздуми
"час не лікує ( не гоїть ) ран"; "солоним, соленим"; "що неможливе – те й можливе насправді". в останньому питання в тому, що "можливе" відповідає на запитання "яке", а "можливо" – на запитання "як"
AliceWonder відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00