Моя доля не скупалася в любистку
І не в ромашці, навіть не у м'яті.
Я за життя боролася з колиски -
думки і мрії бу́ли все ж крилаті.
Моя доля не стелилася барвінком
І не цвіла, як в мами чорнобривці.
Ще мить - і 50! Яка нагінка!
На скронях сивина, як сніг на сливці.
Моя доля десь блукала темним лісом
І зачіпала за пеньки трухляві.
Та хай їй грець, та ну її до біса!
Я вийду й сяду посеред галяви.
Я замилу́юсь теплим котиком лози
І притулю до проліска хмаринку.
Призупинися, долечко, притормози,
Дай задивлю́ся на дощу краплинку.
Дай раз скупаю душу свою й тіло
В п'янкій ромашці, м'яті, у любистку,
Щоб не боліло більше й не кортіло
В чиєсь багатше вбратися намисто.
Нащо́ мені чиясь солодка доля?
Сорочка в мене вишита руками,
Живу дітьми, романтикою, полем
І не старію у душі з роками.
