* * *
Нас качало в казачьих седлах,
От волнения стыла кровь.
Мы любили девчонок гордых,
Нас укачивала любовь.
Пісня
З вікна – туман і мокре листя,
І запах прілої води.
На осокорах даль зависла,
Манлива даль в тривожне нікуди.
Пірнути б знов в піну туману,
Пізнати б знов печаль розлук.
І щоб без слів, без пози, без обману,
Щоб тільки – потиск дружніх рук.
Щоб тільки знати – десь далеко
Тебе чекає дивний край,
І сум снігів, і жовта спека,
І травня радісний розмай.
І розчинитися в його акордах,
Згубитись знов у плетиві доріг,
Любити знов дівчаток гордих,
І знову мріяти ночами, до зорі.
І знов скакати в дикому галопі
В козацьких сідлах поміж диких трав,
І падати в знемозі від роботи
На килими некошених отав.
І щоб вернутися – комусь на втіху,
Комусь на радість і на тепло,
І засміятися забутим сміхом,
І пам’ятати – все як було.
