Намотати теплий шалик і втекти світ за очі. От-от наважився. Хай за вікном завірюха. Утечу і від неї . Утечу. Очі, вони далеко завести можуть. І від зими. І від міста.
Від себе?
Вдивляюся у той шматок в’язаної вовни, що вже у руках. Від чого воно захистить? Чи потребую захисту? Куди ж утікаю?
Кудись. Не важливо. Ніхто не чекає. Ніхто не зупинить. Все одно втік від всіх. Окрім себе.
Навіщо ж тоді?
Шалик. Її подарунок. Немає її А шалик от. Залишився. Такий зворушливий наївний. Її руками сплетений. Усміхнувся тоді. Таке дитя. Тепер от стискаю в руках.
А її немає. Невже рік минув? Ще минулої зими от…
Шалик. Просто шалик…
