Я так хотів, щоб ви прозріли
І зрозуміли мудру суть,
Щоб скинули окови тіла,
Щоб виросли у вас ті крила,
Ті крила, що коханням звуть.
І ті, що служать папірцям,
Плазують по землі рабами,
Радіють церкві і попам,
Ховають совість за стільцями -
І ви народжені Богами!
А потім - зрадили себе ж,
Заплутавшись в потоках слів,
Чи заблукали серед веж,
Чи у дурні, яка без меж,
І стали, як худоба, в хлів.
Бо святість — ноша нелегка.
Не кожному вона під силу:
Відповідальність — ще й яка,
Це правда - гірка і тяжка,
Честь зберігати до могили.
Богами бути — тяжкий шлях.
Кому з людей настане снаги,
Най у долоні заб'ють цвях,
Не копирсатися в гріхах,
Не поринати у розваги.
Ми всі народжені Богами!
Не забувайте, люди, це,
Лише підтвердіть те ділами,
Пройдіть тернистими стежками…
Про те й хотів сказати. Все.
Мудро Яне-Петре! Заходьте... по чаропиночці! 
Чому б ні? 
