Ти не бентежся, йди куди ідеш,
Не оглядайся: хто пильнує вслід.
Людська цікавість, знай, не має меж,
Хтось допоможе, хтось – штовхне у брід,
Хтось нас жаліє, хтось – радіє з бід.
А ти терпи, і будь як крижана,
Рівніше спину, рота - на замок.
І хай шепочуть: « дика, навісна …»
Твердим, як скеля, буде кожен крок.
Молись до Бога, неба та зірок!
Дивись у вічі, - там побачиш суть:
Душевну щирість, чи лукаве дно.
Слова брехливі ранять, не спасуть,
Як не рятує від проблем вино,
Наш біль лиш нам в душі нести дано.
А ти забудь тривоги, смуток, злість,
Шануй себе й цю неповторну мить.
Людина в світі цьому тільки гість…
Живи! Радій! Лети, як птах летить
У вись!... До мрій своїх, в небес блакить!
06.10.16.
Ну, це як " штовхне у багнюку " Як Ви любите, щоб усе було правильно. А як же зміст віршів? Те, що вони доносять до читачів. Хіба це другорядні речі? Мені здається, що навпаки. Спасибі