І літо, як літо.
І, власне зима, як зима.
І вільний, як вітер… та зрештою, все даремно -
Відлунює північ. Палають світи. Вона
Стоїть і плете
алгоритм горизонтів ревно.
Ліани сплітаються
В пасма гнучких орхідей,
Ведуть в лабіринти, в незримі п’янкі провалля…
Ти все ще вібруєш, вібруєш до світу людей!
Вона твій гранд-простір,
твій вихід у задзеркалля.
І каятись пізно –
Бо то не твоя вина.
І вибір не твій тут… десь поміж дрібних ремонтів,
Десь поміж вокзалів, перонів, прощань – вона
Тобі усміхалась
на кожному із горизонтів.
…відлунює північ,
Віділлєш собі вина,
Аби пригасити цей біль і розпачливу втому,
Й забути… забути! бо ж вільний, як птах… вона
Торкається губ –
й забуваєш дороги додому...
Блукаємо в лабіринтах життя, доки вони нам відкриваються такими, як є, якими були колись для інших, а сьогодні для нас - скільки у них таємниць, мелодій і стогонів , і тіней минулого...
відлуння... каяття... загублених надій і злетів... Наталі... Долго сайт вообще не работал???
Щиро дякую Вам,Менестрелю,за такий цікавий коментар (сайт не працював десь близько тижня,хоча й не зрозуміло,що саме вдосконалилось,зараз навіть смайлики не грузяться ))
Долго сайт вообще не работал???
)) 
Позаземні вібрації душі!!! 
о,певне...Щиро дякую тобі,Еля! 
