Зойкнуло слово, скрикнуло слово
І на листку виступає, мов кров
Вірш про знайоме, і думка про нове
Те незвичайне, що зветься Любов.
Слово, пробач, що тебе , мов губами,
Мазав рядками на чисті листки
Думко, пробач, підміняв я словами
Те, про що знають душа і думки.
Мила, пробач, мабуть так мені й треба
Дякую, що зрозуміти дала,
Думати треба не тільки про себе
І не на те, щось життя я поклав.
Дякую, Сонечко, дякую, мила
Вчуся я швидко. Усе зрозумів
Я не Руслан, та чарівна Людмила
Темою стала думок і листів.