достигає наше спільне мовчання, немовби малина - колючі стебла, солодкі ягоди, корисний джем..
я ходжу - не ходжу, а неначе поза спиною виношую повністю неконтрольовані, некеровані крила -
чим ближче до тебе, тим сильніше вони пнуться зі шкіри,
силуючись тебе від маківки до п'ят огорнути..
я більше не диригент своєму оркестрові ніжності і мрійливого суму -
наче поглядом підпалив мою сукню і вона на мені досі горить,
я намагалась її ізняти з себе, скільки разів я намагалась її ізняти -
але без твоїх пальців не розстібається на ній жоден ґудзик..
височіє над нами небо, вишиване кимось тремтливо, обережно й терпляче -
коли біжить доспаду зоря, ніби сльоза по шоці, значить, та хтось просто випустила з рук голку із ниткою -
але це зовсім не означає, що вона припинила вишивати -
вона задивилася, як ти посміхаєшся -
кутиками очей та вуст..
а, власне, про що я?
я мала б тут зараз надрукувати смайл із безліччю дужечок..
хоча насправді болиш мені зовсім не менше, аніж коли проковтнути кип'яток.
мені всього-на-всього подобається, як блищить моє волосся, коли лежить на твоєму коліні,
я усього лише тихо, якнайтихіше радію,
коли вдається таємно від всіх, особливо від тебе,
слідкувати, як ти дихаєш, як ти рухаєшся, як вимовляєш кожну літеру
мого імені..
