Достатньо того, що в нас є можливість прощатись,
І змога любити,
Наснага, щоби зупиняти ріки,
Терпіння, щоби перебороти втрати,
Серце пускає коріння, щоби ти могла дихати
І говорити,
Стільки часу, щоб ніколи тебе не забути,
І стільки зим, щоб постійно тебе пам’ятати.
Для чого, - питає вона, - усе це,
Маленьке серце, велике серце –
Не буде жодних імен,
Не буде жодних ознак,
Усі ми субєкти
Кримінальної експертизи,
Невідомі немов герої Дахау.
Навіть по смерті, - говорю я їй, -
Продовжується любов,
Так само як чорні птахи
Повертається вона до гнізд
І дворів,
У теплі літні подвіря,
І діти, не знаючи, що із
Цією любовю робити
Роздають її всім,
Наче молоді поштарі
Пакети соціальних дотацій,
Розраховані на усіх
Громадян Батьківщини.
Тому спи моя чорно-біла країно,
Ночі стають коротшими,
Птахи стають голоснішими,
Ріки стають озерами,
Майже як ми з тобою
В найкращі часи еміграції,
Або ж любові
На відстані,
Такі ж безвідмовно близькі,
І такі всюдисуще далекі.
ID:
659436
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 14.04.2016 00:20:28
© дата внесення змiн: 14.04.2016 00:20:28
автор: Мирослав Гончарук_Хомин
Вкажіть причину вашої скарги
|
