вже котрий день
ідеш отак по цій стежині
важко спираєшся на костур
кривий і старіший за тебе
спиняєшся од часу час
передихнути аби
і знову продовжуєш звичайний свій шлях
допоки не зійдеш на пагорб
привітати сходження сонця
зійдеш на пагорб і завмреш у чеканні
з твого плеча нечутно розправить крила крук
і злетить він і сяде на гілці тополі
що над тобою розкинула крону
і замліває на гілці крук
у чеканні дива земного...
замилуєшся ти красою перетворень над обрієм
грою зорі світанку у небі -
коли тануть рожеві
червоні
оранжеві хмарки
і крізь серпанок туману поступово проступає сповільнена мить
явлення дивних замків і казкових фортець міфічних століть
зі стін яких красиві музики дмухають у срібні фанфари
і б"ють в барабани -
зазивають тебе
замріяного
у гості
у відповідь їм кивнеш
і подаруєш їм вдячну і добру усмішку...
раптом усі дивовижні спорудження вмить зруйнувались
склались спіраллю
і розпрямилися
скрутилися в кульки і розлетілись
злетіли
і знову змішалися в кулю
крізь яку промалювувались оранжовочервонояскраві вітрила... -
і сходило сонце над обрій!
розсипались хмари-вітрила
розпались в калейдоскопі світанку
пір"їнками
жовтим піском
камінчиками і пилом...
та ось розбрідаються вже в різні боки фантастичні звіри
і летять птахи неспішно змахуючи великомогутніми крилами!..
тепло обійняло день
який красувався у різноквітах
дзвенів піснями птахів
у комашиних кружає танцях...
стомлено сядеш
обіпрешся спиною об стовбур тополі
запалиш люльку
і пригадуючи щось своє
тужливим поглядом проведеш
розкішнопрегарного крильми метелика
який легко спурхував з квітки на квітку в степу
у пилку золотавому весь смакував солодким нектаром...
а потім стежиною ти
попрямуєш зворотним шляхом
звично з пагорбу вниз до помешкання
з казки у будень
...прокаркає голосно крук відлунно з твого плеча
у простір понурого млосного жахливо паркого дня
схожого на інші дні що приречені вже
на загибель...
