Давно гуманність втратила свій зміст,
її було прошито кулями наскрізними.
і сьогодення, мов безпалий піаніст
складає ноти постатями різними.
І кожна з них – лише сумне відлуння,
і кожна з них – лише глухе биття.
цей світ-іронія складає шану будням,
так швидко забуваючи про сенс життя.
І кожен звук – синхронні голоси,
і кожен крок – склепіння гомону.
десь стогнуть в грудях зрубані ліси,
мелодія кінцевого страшного дзвону.
Бо він вростає в тебе, мов тавро,
зав’язує очі жорсткими нитками
щоб якийсь безликий «ти хто?»
оглушив тебе чужими думками.
Давно вже щирість зникла у вогні.
перегоріли свічки розділеної тиші.
зникає твоє сонце у густій імлі,
його вже встигли скуштувати миші.
