Сутінки спадають надвечірні,
Кутається в полотно вогнів
Місто, що з дешевої харчевні
Для майданів і плугатарів,
Хоче перевтілитись у заклад
Для розшитих золотом жупанів,
Для величних в постатях гетьманів,
В орденах панків і лихварів.
Знітилась в обіймах товстопиких
Мальована-ґвалтована краса,
На блідих щоках дівчат безликих
Вистигла облудниця роса.
Граційний образ їм прикрасять шуби,
А під ними – сукні з декольте,
Доповненням слугує шлейф парфумів,
Сморід міста бергамот заб’є.
В гаманці залишилась копійка,
Не вистачить на хліба буханець,
Та хай там як, вона ще гарна дівка,
На таку знайдеться покупець.
Якщо конче треба обирати,
Або салон, або новий прикид,
Розібратись в тонкощах дилеми
Допоможе спонсорів кредит.
Кохання у розпал чуми
Й танці до ранку натхненні,
Прогулянки серед харпацтва
Під струни п’янкої весни,
Та мрії дурні й шалені
У мареві прянощів східних
Й плотських утіх «неземних».
Огортає смертоносний чад нестями,
Рожевим стає все до болю,
За піснями, почуттями-манівцями
Не вгледіш екземного гною…
А втім, маленькі «радощі» життя
Нікому ще не стали на заваді,
Одна лише зосталася біда:
Полупаний фасад міста-села,
Але величний, як в тій старій баладі,
Яку уже ніхто й не згада…
Хіба що в психічній палаті.
