Плюшевий ведмедик з бантиком на шиї,
Чорні оченята, що блищали склом...
Я всі таємниці і дитячі мрії
Подумки ділила з плюшевим Мишком.
На старій світлині я мала дитина,
Плюшевий ведмедик в мене на руках,
З ним лягала спати у своїх обіймах,
Вірила, що разом будемо у снах...
Відшуміли весни, пролетіли зими,
Спогади дитинства, лише пригадай...
Та назад в минуле не шукай стежини,
Бо життя, як сонце, йде за небокрай...
Відійшли в минуле всі дитячі мрії,
Та своє дитинство згадую з теплом,
Плюшевий ведмедик з бантиком на шиї,
Чорні оченята, що блищали склом...
Просто неперевершено! Такий мелодійний і водночас сумний вірш-спогади. Чомусь мені захотілося плакати. У тебе всі вірші, Любо, торкають струни душі. Згадала і свої улюблені іграшки. В мене було вже трохи їх більше, ніж у дітей, які народилися після війни, але теж не дуже багато. Як же я з ними носилася. А зараз діти іграшки не цінують. Бо їх у них багато. І комп'ютери і телефони - головна іграшка. Ну це і є прогрес. Але наше дитинство було реальним, а не віртуальним. І я рада, що воно пройшло без усієї цієї техніки.
LubovShemet відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вірно, Ларочко, наше дитинство промайнуло серед природи, ми бігали до ставка, за городи( до моря не пускали) збирали квіти,бродили по коліна в воді, грали в різні ігри, а взимку - ковзанка, санчата. А вогнища з печеною картоплею...На жаль, теперішнім дітям цього не відчути.
Такі різноманітні дитячі спогади, але завжди тривожать душу. Гарні і світлі спомини, Любов, сподобалося.
LubovShemet відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Переглядала старі фотографіі,одна з них навіяла такі спогади..Я зі своім улюбленим Мишком, поряд старша сестричка ( вже пішла в вічність) Таке сонячне, щасливе дитинство.А цей плюшевий ведмедик був моім ровесником...