Не хитайте головами, не жалійте.
Все як треба. Все як Небо побажало.
Ви зі мною келих терпкого налийте,
Аби лишенько нікого з нас не брало!
Вип’ю з вами! Не для того, щоб упитись,
А для того, щоб відчути повнокров’я.
За коханих, за прекрасних пригубити,
Побажати їм козацького здоров’я!
Наливайте! Та сідайте в тіснім колі,
Мої друзі, дорога моя громадо!
Я ж бо жалощів не жебраю ніколи,
Хоч буває на душі важкий осадок.
Все буває… якщо нищечком, щокою,
Проповзе сльоза солона та гаряча,
Не біда! Знайду душі своїй спокою
І цю слабість добрі люди не побачать.
Не вважайте, що у мене сил багато,
Що залізні мої воля та терпіння.
Просто знаю, що життя не завжди свято.
Швидше всього – це жорстокість та боріння.
Це – війна. З коханим ворогом, з собою.
Коли сил бракує вийти на дорогу…
Хай упав я! – піднімусь! І знов до бою,
За кохання! За життя! За перемогу!
23.01.2016 21:51:32
За кохання! За життя! За перемогу! Тільки так!
І експромт до Оліного вірша – супер! Вам треба опублікувати їх разом, в співавторстві.
Давно не заходили до мене. Образились може?
dovgiy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Люба Світлано!!! За віщо це я маю на Вас ображатись?! У мене вічні проблеми з компютером. Рідко коли є змога вийти на звязок в інтернет. Він старий, одноядерний, малий обєм памяті та ще й покалічений вірусами.
Дякую Вам за Вашу безцінну підтримку, за дружню увагу!
Дуже зворушливий твір! 
