Ніч,
Навколо зорі,
Місяця немає,
Чи десь за хмарами можливо він шепоче?
Вовків вустами щось казати мабуть хоче,
З усіх-усюд лунає,
У тім полі
Клич!
Там,
Він тихо,
Той що жив століття,
Чи тисячами пролетівши в темінь років?!
Він будував ступивши з перших кроків,
Терору і жахіття
Свій лихо-
Храм.
Птах,
Таємний крук,
Чекає в небі-ночі
Забрати в смерті свою щедру плату,
Але не знає що вона і носферату,
Заглядуючи світлу в очі
Не мають в серці рух,
А прах.
Є,
Майже вічність
За його плечима.
Усе відчуте тілом і для його тіла
Випита кров, любов розлита гріла,
Хоча перед очима
Спалаху величність
Б’є!
Сяй,
Невпинно світлий,
Той, який дитиною побачив,
Коли охоплювало тепле сонце з неба,
Коли відчув як і навіщо жити треба,
До того як у злі позначив
Минуло рідний
Рай.
Ікла,
Звірячі шкіряться,
У миті тих століть минулих,
Куди поділи посмішку його юначу?
Хіба життя не в ній, а сила плачу?
Ново-нещасна жертв минулих,
Що шириться,
Не зникла!
Ні,
Чекає ранку,
Той що був спочатку,
Не треба більше мати темряви дитині,
Природньо у ночі вампір не має тіні,
Бо жаданого спадку
Дають лише світанку
Дні!
(с) 2012р.
