сьогодні квіти мовчать
сьогодні спинились планети
і тільки останні слова
народжують тихі поети
у попіл спалене листя
кружляє вихором в полі
скільки ще тих колись
віддали ми спомином долі?
і тих, що тримаєм в руці
і ті, що у скронях палають
ми тут, ми там, ми в собі
а де - все одно ще не знаєм
розмиті кімнатні двори
що в тілі ховаються досі
до серця таємні ходи
ми будем тримати назовсім
ми будем шукати вітрів
які би колись нас розкрили
бо як нам тепер до птахів,
світлих, теплих і милих?
збудуємо свій Ермітаж
потонемо в своїй безодні
а поки хай квіти мовчать
і тихо минає сьогодні
І тихо минає сьогодні...
Скільки "сьогодні" пролітає у водовороті щоденних клопотів без роздумів над вічним, без радості споглядання буття.
Потужний вірш
kore відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"тримати на зовсім" – не зовсім зрозуміле; вірш гарний, гарний і візуально; фраза сьомого та восьмого рядків – також неясна для зрозуміння; "Ермітаж" – для чого тут Ермітаж?
kore відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
такі цікаві питання-зауваження, дякую, спробую пояснити)
"на зовсім" - інше значення слова - назавжди, хоча, може, доцільніше без на, але щось мені без на воно теж стає незрозумілим, хай мені вже укладачі словників чи правопису пробачать
Ермітаж - узагальнений образ чогось надзвичайного і красивого (мабуть, від недавно побаченого )
