На дереві могутнім на вершечку,
Дрімаючи, орел відпочивав.
Лиш інколи своїм орлиним оком
На тих, хто знизу, гордо поглядав.
А там маленький кролик копошився.
І в день, і в ніч спочинку він не мав.
То розширяв свою квартиру темну,
То їжу на зиму́ заготовляв.
Та надоїло кролику крутитись.
«Не хочу я нору вузьку цю рить.
Я хочу, як орел, відпочивати,
І нічогісінько вже не робить.»
Кріль хвацько сів під стовбуром могутнім,
І, як орел, відразу задрімав.
Та пробігала тут лисиця хитра,
І бідний кріль в зубах аж запищав.
Мораль цієї байки всім відома.
Щоб не робить й розкішно спочивать,
Повинні ви так високо сидіти,
Щоб вас ніхто ніде не зміг дістать.
