є слова що вгризаються в тіло немов бензопилою
і падають вишні у тиші замішане тісто наливаючись кров'ю
я стаю дедалі гіркішою тютюновою
щоночі вигортаюсь назовні
разом із одягом..
ти насправді не бачиш чи робиш вигляд?
як висихає сльоза у кутику ока і тьмяніють сузір'я веснянок на вилицях
як здригаюсь від кожного твого дотику
бо опісля болітиме
ніби занурили ув окріп по шию..
небезпека триватиме допоки граємо в піжмурки
серед надісланих врізнобіч емейлів шукаючи нас найсправжніших
ти цитуєш мене ніби дзеркало видираючи із контексту літери
але ж шкіра - лише обкладинка
не дописаної ще книги..